Життя без прикрасІрина відчула, як усередині все обірвалося.
— Ні, Антоне. Квартира моя, і ділити її з твоєю матір’ю я не стану.
— Чому? Там же вісімдесят метрів, три кімнати! Ми займемо одну, в іншій буде твій кабінет або потім дитяча. А третю можна мамі.
— Ти почув мою відповідь. Ні.
Антон насупився.
— Іро, вона сама, їй важко. Я ж не можу її покинути.
— І не покидай. Навідуй, допомагай грошима, як вважаєш за потрібне. Але оселити її з нами я не дозволяю.
— Жорстоко з твого боку.
— Як на мене, розумно.
Коли офіціант приніс рахунок, обоє вже мовчали. Антон заплатив, і вони вийшли з кафе. До самого дому Ірина не промовила ні слова. Біля під’їзду він потягнувся поцілувати її, але вона відвернула обличчя.
Увійшовши до квартири, Ірина зачинила двері й залишилася стояти, притулившись до них спиною. Серце билося часто. За всі місяці з Антоном вона вперше засумнівалася, чи потрібне їй весілля.
У суботу вона прокинулася пізно. За вікном лив дощ, сіре небо гнітило. Ірина зварила каву й умостилася з чашкою біля вікна. Від Антона не було ні дзвінка, ні повідомлення. Можливо, образився — зараз це її не турбувало. Тиск, нескінченні натяки, спроби вписати її в чужу схему втомили.
Лише надвечір він зателефонував. Голос звучав стомлено.
— Іро, може, побачимося? Спокійно все обговоримо.
— Що саме?
— Усе, що між нами відбувається. Не хочу з тобою сваритися.
Вона погодилася. У тому самому кафе вони сіли за той самий столик; перед Антоном стояла кава, перед Іриною — чай. Якийсь час обоє мовчали.
— Я розумію, тобі це неприємно, — почав він. — Мама часом зайве собі дозволяє. Але не зі злості. Вона звикла все в моєму житті контролювати.
— А ти їй не заважаєш?
— Це моя мати. Не можу ж я від неї відмахнутися.
— У дорослого чоловіка може бути власне життя, Антоне.
— Знаю. Тільки вона зовсім сама. Хто подбає, якщо я її покину?
— Я не прошу покидати, — зітхнула Ірина. — Прошу провести межу. Не можна їй втручатися в наше життя, вирішувати за нас, як жити й де.
Антон кивав, дивлячись кудись повз неї. Ірині стало зрозуміло: він не слухає, лише чекає, коли вона поступиться.
Розходилися холодно. Антон спробував її обійняти, але Ірина відсторонилася.
— Мені треба подумати. Дай час.
Він зблід.
— Подумати про що?
— Про наше весілля. Про нас. Чи готова я вийти за тебе заміж.
— Іро, та як же… Усе ж уже розплановано!
— Плани ж можна й змінити.
Вона пішла, не озирнувшись. Дорогою додому відчувала лише спустошення. Думка про скасування весілля поверталася знову: може, вони й справді не підходять одне одному.
Наступного тижня між ними зберігалася напруга. Антон телефонував щодня, Ірина відповідала через раз. За цей час зустрілися двічі, але вільно поговорити так і не змогли.
Зінаїда Сергіївна теж і далі телефонувала напряму. Нарікання на здоров’я змінювалися скаргами на самотність і натяками: добра невістка має дбати про свекруху. Ірина слухала неуважно. Після кожної такої розмови залишалося відчуття, ніби її занурили в брудну воду.
У середу ввечері Антон знову приїхав. Цього разу в його вигляді була рішучість. Він сів навпроти Ірини, дивлячись їй в очі.
— Іро, час визначитися. Через місяць весілля, людей покликали, ресторан замовили. Ти залишаєшся зі мною чи ні?
Вона не відповіла.
— Так, мама іноді дістає, — продовжив Антон. — Але постійно вона з нами не житиме. Може, зрідка приїжджатиме на тиждень. Хіба погано?
— На тиждень?
— Або на вихідні. Погостює та поїде, не назавжди ж.
Ірина замислилася. Вихідні, тиждень… У всякому разі, це краще, ніж жити разом постійно. Можливо, на такі умови можна погодитися.
— Гаразд, — повільно промовила вона. — Тільки на вихідні. І щоразу — якщо я не заперечую.
Зраділий Антон обійняв її.
— Дякую! Я ж знав, що ти мене зрозумієш. Побачиш, у нас усе налагодиться.
Їй хотілося повірити. Але десь усередині й далі шепотів голос: вона робить помилку.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.