Життя без прикрас— Ти пробач, — просив він. — Постарайся маму зрозуміти. Вона ж за мене хвилюється.
Від цих виправдань в Ірини хололо всередині. Самостійний чоловік, яким вона його вважала, виявився цілковито під материним підбором. Навіть говорив ніби завчено: за його словами чулися чужі фрази.
Минув тиждень, а натиск Зінаїди Сергіївни не слабшав. До дзвінків додалися довгі повідомлення. У них вона описувала свою самотність, мріяла про онуків, висловлювала надію, що синові дістанеться хороша дружина. Закінчувалися всі тексти однаково: «Приїжджай іще в гості, поговоримо щиро». Ірина залишала їх без відповіді; Антон нервував дедалі помітніше.
Якось увечері він приїхав, не попередивши. Ірина відчинила двері й побачила його скуйовдженим, із винуватим виразом обличчя.
— Пустиш?
— Заходь.
У вітальні Антон опустився на диван і провів долонями по обличчю. Ірина вмостилася навпроти, схрестивши руки на грудях.
— Ірино, довго це триватиме? Мама ображається: ти з нею розмовляти не хочеш.
— Антоне, за той вечір вона розпитала мене про особисте більше, ніж мої батьки. Скільки заробляю, які в мене плани, що за квартира. Ти не вважаєш, що це занадто?
— Та вона переживає! — Він заговорив голосніше, але відразу стишив голос. — Зрозумій, у неї більше нікого немає. Їй важливо переконатися, що я потраплю в хороші руки.
— У хороші руки? — усміхнулася Ірина. — Ти одружуватися збираєшся, а не няньку собі наймати.
— Я розумію. Тільки зателефонуй їй, прошу тебе. Скажи що-небудь, заспокой. Вона ж мені щодня мозок виносить.
Ірина зітхнула й узяла телефон. Знайшла номер Зінаїди Сергіївни, натиснула виклик. Після гудків почувся хриплуватий голос:
— Алло? Ірино?
— Добрий день, Зінаїдо Сергіївно. Так, це я.
— Ну нарешті дочекалася! Думала, ти зовсім образилася. Люба, я ж не хотіла тебе зачепити, мені хотілося більше про тебе дізнатися.
— Я не образилася. На роботі була зайнята.
— Розумію, робота. Антончик розповідав, як багато ти працюєш. Це правильно, звісно. Тільки себе побережи: перепрацюєш, здоров’я зіпсуєш, а потім із народженням дітей будуть труднощі.
Ірина стиснула зуби. Антон, що сидів поруч, благально дивився на неї.
— Зінаїдо Сергіївно, я хотіла повідомити, що в нас усе добре. Скоро зустрінемося.
— Звісно, приїжджай! Я вам пирогів напечу, чай приготую. Антончику, і ти приїжджай, синку.
— На весіллі побачимося, — твердо сказала Ірина й закінчила розмову.
Антон полегшено видихнув.
— Дякую тобі. Ти молодець.
Не відповівши, вона підвелася й пішла на кухню налити води. Антон пішов за нею.
— Іро, годі дутися. Усе налагодиться. Одружимося, і мама заспокоїться, перестане надзвонювати.
— Сам хоч віриш у те, що кажеш?
— Ну… вірю. Зараз вона хвилюється, а потім звикне.
Ірина довго дивилася на нього. Антон переступав з ноги на ногу, не знаючи, куди себе подіти. Варто було прямо сказати: якщо так піде далі, ніякого весілля не буде. Але вона стрималася. Їй іще хотілося сподіватися, що вони впораються.
Через кілька днів дзвінків і справді поменшало. Ірина зітхнула вільніше: можливо, Зінаїда Сергіївна все ж заспокоїлася. З Антоном вони зустрічалися, обирали місце для весілля, обговорювали меню та гостей.
Одного вечора за вечерею в кафе вони говорили про роботу й найближчі вихідні. Антон їв пасту, Ірина — салат. Запитання про квартиру він поставив так, ніби продовжував цю звичайну розмову:
— Іро, де в тебе лежать документи на житло?
Вона підвела очі від тарілки.
— А тобі навіщо?
— Про всяк випадок цікавлюся. Раптом після весілля доведеться щось оформляти й вони знадобляться.
— Для продажу чи дарування знадобляться, Антоне. Ні того, ні іншого я робити не збираюся.
— Та я не про це. Хочу знати, де шукати, якщо раптом знадобляться.
— У домашньому сейфі.
Антон кивнув і повернувся до пасти. Але Ірина помітила, як напружилася його щелепа. Поклавши виделку, вона запитала:
— Ти можеш пояснити, що відбувається? Звідки ці запитання?
— Нічого не відбувається. Хочу уявляти наше життя після весілля. Хіба це ненормально?
— Цілком нормально. Тільки зараз ти з’ясовуєш, де документи, а не як ми житимемо. Це не те саме.
Він зітхнув, відсуваючи тарілку.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.