Коли безпосередня небезпека для Аліси минула, батьки зосередилися на причині того, що сталося. Вони надіслали офіційну скаргу виробникові підгузків і зажадали з’ясувати, яким чином гострі металеві шматочки потрапили до дитячих виробів. Пережите залишило надто тяжкий слід, щоб просто викинути упаковку й забути про неї. Подружжя хотіло зрозуміти, чи обмежувалася проблема однією упаковкою і яких заходів компанія збирається вжити.
Марина й Олексій не домагалися грошової компенсації. Виплата не могла скасувати ані болю доньки, ані страху, який вони пережили. Їм була потрібна чесна відповідь і впевненість у тому, що виробник визнає серйозність того, що сталося. Компанія мала з’ясувати джерело металевих частинок і не допустити повторення подібного. Для подружжя питання відповідальності було нерозривно пов’язане з безпекою інших немовлят.
Вони вважали своїм обов’язком попередити батьків, бо на місці Аліси могла опинитися будь-яка дитина. М’яка поверхня підгузка не дозволяла одразу помітити те, що ховалося всередині. Навіть Марина, звикла уважно стежити за станом доньки, кілька днів не помічала небезпеки. Інші родини теж могли зіткнутися з нею цілком несподівано.
Їхній доньці, попри ослаблений організм, надзвичайно пощастило. Ушкодження виявилися легкими, інфекція не розвинулася, а уламки не проникли в тіло. Результати обстеження дозволяли родині сподіватися, що те, що сталося, залишиться лише тяжким спогадом. Але Марина не могла позбутися думки, що іншій дитині така сама виробнича помилка здатна завдати значно більшої шкоди. Саме тому мовчати їй здавалося неправильним.
Коли компанія дізналася про інцидент, її представник публічно перепросив і повідомив про початок розслідування. До завершення перевірки виробник відмовився надавати докладні пояснення. Формально ця відповідь означала, що звернення не залишилося непоміченим, але для Марини й Олексія цього було замало. Така стримана реакція здавалася неспівмірною з тим, через що пройшла родина — передусім п’ятимісячна Аліса…
