Життя без прикрасГолос був теплий, правильно теплий, із придихом на «пухнастий», з усмішкою, вшитою в інтонацію. Оля взяла зайця й посадила поруч із жирафом, до стінки, мордочкою в куток.
— Добрий день, — сказала Оксана від дверей.
Наталія обернулася. Усмішка не здригнулася. Вона перебудувалася, як перебудовується машина в потоці, плавно й без ривка.
— Ой, лікарко, добрий день. А ми тут з Оленькою. Скажіть, що там з аналізами? Вітюша сам не свій, каже: печінка. Я всю ніч не спала.
— Перездаємо. Завтра буде зрозуміло.
Оксана підійшла до тумбочки, відчинила, вийняла флакон-муляж — старий, вимитий, із тією самою кривою етикеткою, на дні 2 мм підфарбованої води. Покрутила.
— До речі, а це що?
— Вітамінки.
Наталія простягнула руку відкритою долонею, спокійно.
— Звичайні дитячі вітамінки. Оленька після хвороби ослаблена. Наша дільнична педіатриня рекомендувала.
— Прізвище педіатрині.
Пауза — одна секунда, не більше.
— Зайцева з дванадцятої поліклініки. А що таке?
— Нічого. Протокол.
Оксана поставила флакон назад.
— Вони майже скінчилися, до речі.
— Але я просила Віктора Степановича передати: усі препарати у відділенні — лише через лікуючу лікарку. Передав?
— Передав, звісно.
Наталія притиснула долоню до грудей.
— Я все розумію. Порядок є. Порядок. Просто вітаміни ж не ліки, правда? Це як яблучко.
— У моєму відділенні навіть яблучко через мене.
Вони подивилися одна на одну. У Наталії були світло-сірі очі, чисті, як вимите скло. Вона усміхалася. Оксана не усміхалася.
— Звісно, лікарко, — сказала Наталія. — Як скажете.
Вона просиділа ще 40 хвилин, читала Олі книжку з виразом, змінюючи голоси, поправляла ковдру. Коли Оля потягнулася по сік і ледь не перекинула склянку, рука Наталії метнулася, швидко, точно перехопила склянку в повітрі.
І на одну мить, поки склянка була ще в її пальцях, обличчя в неї стало ніяким — ані злим, ані добрим, вимкненим, як екран. Потім усмішка завантажилася назад.
— Незграба ти моя.
Вона поцілувала Олю в маківку. Оля сиділа під тим поцілунком нерухомо, дивлячись у розмальовку. І зелений фломастер у її пальцях не рухався.
Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Мне очень понравилась история. Спасибо автору!❤️🌸🌸🌸🌸