Життя без прикрас— За буквального юридичного прочитання ця фраза повністю позбавляє чинності положення про рівноправність активів обох сторін, — промовила я рівно. У тиші перегорнула сторінку. — Далі, у «Переважних правах», приховано механізм оскарження: одна сторона за бажання зможе оскаржити будь-який пункт третього блоку. — Я витримала паузу. — І ще податкова ставка. Тут залишили попередній тариф, хоча його скасували минулого кварталу. Чинні цифри вже інші.
Тепер тиша стала мертвою, в’язкою, як повітря перед літньою грозою. Партнер насупився й спохмурнів. Його головний юрист різко нахилився вперед, вихопив у мене документ і гарячково зашелестів сторінками. Хтось нервово кахикнув. У секретарки спалахнуло обличчя.
Костянтин мовчав. Я бачила лише його пильний погляд: жодної іронії, жодного випробування в ньому більше не залишалося. Він дивився з непідробною, гострою увагою.
— Пробачте, більше не втручатимуся, — сказала я спокійно, віддаючи решту аркушів. — Надто вже це впадало в око.
Глузливий вираз на обличчі партнера змінився спантеличенням. Посмішка ще з’явилася, але вийшла сухою й напруженою.
— Ну й помічниця у вас, Костю. Надзвичайно розумна жінка. Де ж ви таких знаходите?
— Мені випадково трапилася, — відповів Костянтин, і далі дивлячись на мене.
Після зустрічі він відпустив водія й сам повів машину. Музики не вмикав, розмови не починав — здавалося, був зайнятий своїми думками. Я дивилася на нічне місто за вікном. Його профіль відбивався в склі, але я намагалася не затримувати погляду на цьому відображенні.
Лише коли ми надовго зупинилися перед світлофором на проспекті, він заговорив:
— Ви усвідомлюєте, що фактично врятували цю угоду? Що завдяки вам я не втратив мільйони?
— Помилку помітила, от і все, — знизала я плечима. — Професійна звичка, вже в підкірці. Я ж раніше право викладала, кафедрою керувала. А потім… інакше життя пішло. Неважливо.
Розпитувань не було. Костянтин лише коротко кивнув із повагою.
Біля моєї звичайної панельної багатоповерхівки він вийшов із машини, відчинив мені дверцята й подав руку.
— Дякую вам, — сказав він тихо, дивлячись просто на мене. — І пробачте за те, як я почав цей вечір. Яким тоном говорив.
Я кивнула й ледь усміхнулася. До будинку пішла повільно, пильнуючи, щоб не перечепитися. Розкішна сукня все ще була на мені, акуратно застебнута на кожен ґудзик.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.