Життя без прикрасВідповіді я не знайшла. Перевела погляд до панорамного вікна: у склі відбивалися вогні вечірнього ресторану.
За вечерею вино тонкими струменями наповнювало келихи, офіціанти ковзали між столами, наче привиди. М’яке освітлення додавало обличчям більше доброти, ніж було в самих людях. Говорили тихо, дотримуючись світських пристойностей, але крізь шурхіт накрохмалених серветок відчувалося величезне напруження. У повітрі висіли мільйони — можливо, навіть доларів.
Я трималася трохи осторонь, намагаючись стати частиною обстановки. Опускала очі на срібні прибори, ніби захопилася їхнім вигадливим гравіюванням, а сама щосили дослухалася. Між вимовленими словами було не менше важливого, ніж у них самих.
Головний партнер Костянтина говорив м’яко, раз у раз дозволяючи собі шпильки. Невисокий, сухорлявий, років п’ятдесяти, з чіпкими очима, він поглядав на мене скоса — наче ніяк не міг зрозуміти, навіщо я тут. Одного разу нахилився до сусіда й упівголоса сказав, вочевидь гадаючи, що до мене не долине:
— Цікаву супутницю він обрав. Крім усмішок, вона на щось здатна? Читати хоч уміє?
Костянтин ніяк не відреагував. Можливо, вдав, що не розчув; можливо, вирішив пропустити шпильку повз вуха. А може, вичікував, як досвідчений хижак перед стрибком. Я не знала.
Коли принесли десерт, молодий офіціант зачепив ліктем руку партнера. На поліровану поверхню столу потрапило кілька крапель ягідного соусу; папери, що лежали поруч, ледь не злетіли на підлогу. Секретарка квапливо почала їх збирати. Посеред цієї метушні один із юристів підхопив важку теку й простягнув мені.
— Прочитаєте нам уголос? Поки тут наводять лад, можна перевірити, як звучать формулювання. Голос у вас, здається, цілком дикторський.
Ці слова прозвучали майже як відверте глузування. Хтось стишено хмикнув, хтось махнув рукою, запрошуючи: ну, давайте, розважте нас. Костянтин теж дивився на мене. У цьому погляді змішалися оцінка й легка іронія — ніби він пропонував обрати, спробувати мені чи відступити.
Я відповіла майже непомітним кивком і взяла контракт. Цупкі глянцеві аркуші приємно хруснули: дорогий папір нагадав про дисертації, які колись проходили через мої руки. Відкривши першу сторінку, я почала читати. Спокійний голос сам повернувся до вивіреної академічної інтонації, акценти лягали з хірургічною точністю.
Спершу стихли розмови, потім перестали дзвеніти прибори. Секретарка завмерла із серветкою; партнер прибрав лікоть зі стільниці й дивився вже уважно. Один із юристів повільно поклав виделку.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.