Тепер вона працювала в тому самому університеті, де колись навчалася й зустріла Назара. Повернулася туди лише цього навчального року, хоча після випуску довго переконувала себе, що викладання не для неї. Оксана встигла спробувати різні заняття, але ніде не затрималася душею.
Коли Назар одного разу запропонував їй повернутися до педагогіки, вона відмовилася.
— Не хочу знову бачити ці стіни, — сказала вона. — Крім тебе, вони мені майже нічого доброго не дали.
Він відповів спокійно:
— Тоді зроби так, щоб комусь іншому там стало краще. Раптом саме тебе там і бракує?
Оксана ще кілька років шукала себе, але зрештою все ж опинилася біля дошки. Їй одразу дали кураторську групу. Першокурсники здавалися зовсім юними: вчорашні школярі, галасливі, розгублені, з цілим життям попереду. Вона дивилася на них із легкою заздрістю. У них усе лише відкривалося, а вона почувалася втомленою жінкою з дітьми, шлюбом, обов’язками й роботою, якої не любила.
Однак студенти поступово стали їй близькими. Після пар вони затримувалися в кабінеті, пили чай, розповідали про труднощі й секрети. Оксана слухала їх і несподівано почала думати, що ця робота не така вже й погана.
Серед них був Богдан. Симпатичний, упевнений, чуйний, він подобався дівчатам і ніби звик до їхньої уваги. Оксана іноді ловила себе на думці, що він нагадує молодого Назара: та сама легкість, та сама здатність з’являтися поруч вчасно. Богдан допомагав їй без прохань, тримався шанобливо, і тому був їй симпатичний.
Одного разу пізньої осені, після останньої пари, університет швидко спорожнів. За вікнами дощ змішувався з мокрим снігом. Оксана збирала папери й поспішала: Назар залишився з хворими дітьми, і їй хотілося провести вечір із ним спокійно.
У двері постукали. Вона підвела голову. У щілині показалося обличчя Богдана.
— Оксано Миронівно, можна?
— Тільки швидко, будь ласка. Мені треба додому.
Він увійшов, зупинився біля столу й почав смикати шнурок худі. Оксана ввічливо усміхнулася, сподіваючись, що запитання виявиться звичайним. Але пауза затягувалася, і в ній з’являлося щось тривожне…
