Життя без прикрасВід тієї весни минуло дванадцять років. Оксані й Назарові було вже за тридцять. Вони давно стали чоловіком і дружиною, виховували двох дітей і жили у звичному колі: ранковий поспіх, робота, гуртки, уроки, готування, прання й утомлені побутові розмови.
Іноді вони не встигали навіть нормально запитати одне одного, як минув день. Усе зводилося до коротких фраз: хто забере дітей, що купити, о котрій завтра вставати.
Того вечора Назар поклав дітей спати й тихо зайшов до кімнати. Оксана сиділа перед телевізором із в’язанням у руках. Після роботи вона більше відпочивала в мовчанні, ніж від самої передачі.
— Не спиш? — запитав він майже пошепки.
Він і сам ледве тримався на ногах, але все ж сів поруч. Оксана відклала в’язання, взяла його за руку й м’яко усміхнулася.
— Як день минув?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поки що коментарів немає — будьте першими.