Життя без прикрасДвері за нею зачинилися. Залишившись сам у підсобці, Віктор закурив ще одну сигарету, потім поглянув на телефон. Потім вийняв гребінець, причесався, поправив краватку. Коли вийшов і він, камера показувала тільки порожню кімнату.
Артем Романович зупинив відтворення. У кабінеті стало тихо аж до дзвону у вухах. Дарина не відводила очей від екрана; сльози падали на руки й на джинси, а вона навіть не намагалася їх витерти. Ні руху, ні слова, ні зв’язної думки. Тільки холодна чорна порожнеча всередині.
— Мені шкода, що вам довелося це побачити, — тихо сказав адміністратор. — Розумію, наскільки це жахливо. Але інакше він і далі обманював би вас. Тому я вирішив показати.
Вона не змогла відповісти. У горлі стояли слова, які ніяк не могли вирватися назовні. Дарина намагалася вкласти у свідомість побачене: Віктор її не кохав. Не розлюбив за один вечір — ніколи не кохав. Зустріч серед книжкових стелажів, побачення, освідчення — усе виявилося виставою. Заради квартири він удавав закоханого, а Вероніка, яку Дарина вважала подругою, допомагала йому. Вони разом обговорювали, як обдурять її, покинуть, і сміялися.
— Дарино Андріївно, — озвався Артем Романович, — може, води вам принести?
Вона повільно поглянула на нього. Він уже стояв поруч зі склянкою, яку встиг наповнити. Співчуття виразно читалося на його обличчі.
— Дякую, — насилу, хрипко промовила Дарина.
Вона взяла склянку й ковтнула. Від холодної води наче обпекло горло.
— Це скільки ж… — запитала вона. — Скільки триває запис?
— Приблизно сім хвилин. Ви побачили його повністю.
— А можна мені отримати копію? Зберегти на телефон чи на флешку?
Артем Романович кивнув.
— Так, звісно. Флешка в мене знайдеться, зараз перенесу файл.
Він під’єднав її до ноутбука, відкрив папку й перетягнув запис. Дарина сиділа, втупившись в одну точку. Думки потроху поверталися: спершу уривками, безладно, потім дедалі виразніше. До болю й образи додавалося нове почуття. Злість. Лють. Гостре, пекуче бажання відповісти їм. Помститися.
Вони вважали її дурепою — тихою наївною вчителькою, яку нічого не варто обдурити. Розкажи їй казку про кохання, і повірить, віддасть усе своє, не засумнівається в жодному слові. А потім її можна викинути, мов непотрібну річ, і посміятися з того, якою довірливою вона була.
Ні, тут вони помилилися. Дарина стиснула кулаки. Сльози вже висохли; усередині замість них міцніло щось тверде й холодне. Рішучість.
— Готово, тримайте. — Адміністратор простягнув флешку. — Увесь файл тут. Якщо я ще чимось можу допомогти, скажіть.
Дарина взяла її й затиснула в долоні.
— Дякую, — сказала вона, подивившись йому в очі. — За те, що не приховали від мене правди.
— Не треба дякувати. Я б не зміг промовчати. У мене ж теж донька. Якби з нею таке сталося, я хотів би, щоб знайшлася людина, яка їй розповість.
Вона кивнула й підвелася. Ватяні ноги погано слухалися, та Дарина змусила себе вийти з кабінету. Пройшла коридором, потім через ресторанну залу. Артем Романович ішов із нею до самих дверей.
— Побережіть себе, — сказав він, прощаючись. — Якщо буду потрібен, телефонуйте.
— Гаразд.
Зачинивши за собою дверцята машини, Дарина залишилася сидіти за кермом і дивитися крізь лобове скло. На пасажирському сидінні, біля сумки, лежала флешка. Крихітний шматочок пластику вмістив правду про всю брехню, у якій вона прожила останні пів року. Ці місяці тепер здавалися суцільною підробкою.
Вона завела двигун, так і не вирішивши, куди податися. Повертатися додому не хотілося: там буде Віктор. Чоловік із його обличчям, якого Дарина, виявляється, зовсім не знала. Із чужою, гнилою душею.
Машина їхала містом без певної мети. За вікнами змінювалися магазини, зупинки, парки. На тротуарах люди розмовляли, сміялися, прикладали до вуха телефони. Їхнє звичайне життя тривало, поки в Дарини всередині все лежало в руїнах.
Через пів години вона припаркувалася біля невеликого скверу й вимкнула двигун. На екрані телефона виявилися два пропущені дзвінки від Віктора та його повідомлення: «Де ти? Я вже вдома, чекаю на тебе». Далі було повідомлення від Жанночки: «Як справи, молода дружино?»
«Усе супер», — гірко відгукнулася подумки Дарина.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.