Життя без прикрас— Як ти? Він уже поїхав? — запитав Вадим із порога.
— Так, хвилин двадцять тому.
— Тоді в нас дві години. Виліт о 21:40, реєстрацію закриють о 20:40. — Він кинув рюкзак на стілець, вийняв із кишені запасний телефон. — Тримай. На даху зв’язок є. Тамара чекає, щоб ти зателефонувала.
Ольга кивнула. Страху не було, і це здавалося дивним. Усередині панувала тиша — як перед іспитом, коли свій білет знаєш до останньої коми.
— Діти ж нічого не розуміють, — неголосно сказала вона.
— Пізніше зрозуміють. Зараз важливо, щоб ніхто не постраждав.
Вони вийшли в темряву. Вадим посадив сестру попереду й завів мотор. Машина рушила засніженою дорогою, фари вихоплювали білі замети. У будинку й далі горіла піч: Ольга не дала їй згаснути, щоб до їхнього повернення збереглося тепло.
Діставшись аеропорту, Костянтин залишив машину на довгостроковій стоянці. Вийняв дітей з автокрісел, поправив Мишкові шапку, забрав сумки.
Біля стійки реєстрації на нього чекала Лариса — висока, у світлій дублянці, з величезною сумкою на плечі. Вона усміхалася з таким виглядом, ніби перемога вже дісталася їй.
— Нарешті! — видихнула вона й поцілувала його в щоку. — Я вирішила, що ти все-таки передумав.
— Я рішень не змінюю. Усе чисто: Ольга залишилася на дачі, у квартирі поміняв замки, діти тут.
— А поліція? Раптом вона зателефонує?
— З чого їй телефонувати? Телефон у мене. У свята автобуса немає. Тиждень звідти не вибереться, а ми вже будемо на березі.
Реєстрація не спричинила жодних труднощів. Дорогою до паспортного контролю Віка, яка тримала біля грудей зайця, потягнула батька за рукав.
— Тату, мама нас іще наздожене?
— Пізніше приїде. Їй треба справи закінчити.
— Ми потім повернемося додому, у нашу квартиру?
— Повернемося, Вікулю. Потім.
Більше Віка не питала. У її мовчанні було те, що буває в дітей, які давно навчилися чути неправду в голосах дорослих.
Паспорти прийняв молодий офіцер із тьмяним, байдужим обличчям. Перегорнув сторінки, звірив обличчя з фотографіями. Після кількох натискань на клавіші монітор блимнув червоним. Офіцер подивився на Костянтина, перевів погляд на дітей і знову на екран.
— Зачекайте, будь ласка, хвилину.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.