Чоловік заборонив Ірині сідати за святковий стіл, хоча вона готувала весь день, але пізно ввечері прийшов її батько

— Документи про передання права власності є? — запитав суддя.

— Документів немає, — зам’явшись, визнав адвокат. — Але є свідчення свідків.

Татів юрист підвівся й поклав перед судом свідоцтво про право власності, квитанції за комунальні послуги, виписки з банку. Слідом з’явилися роздруковані фотографії розгрому.

— Ваша честь, у нас також зустрічний позов про відшкодування завданих збитків; просимо його розглянути. Додаємо акт оцінки, а також рахунки клінінгової компанії.

— Вони змовилися! Це обман! — підхопилася Тамара Василівна.

Суддя постукав молотком, вимагаючи порядку. Рішення ухвалили швидко: Денисові в позові відмовити, зустрічний задовольнити, стягнути з нього п’ятдесят дві тисячі.

Він дивився в підлогу. Квартира йому не дісталася, а платити тепер доведеться. Мати й далі кричала про несправедливість, доки охоронець не попередив, що виведе її із зали.

Через тиждень після суду я вийшла із супермаркету й ніс у ніс зіткнулася з Тамарою Василівною. Вона чекала на мене з текою.

— Поговорити треба, — сказала вона напрочуд спокійно.

— Нам нічого обговорювати.

— Я готова все забути. Давай домовимося. — Вона відкрила теку. — Вісім мільйонів за квартиру. Готівкою, без зайвих запитань.

Я дістала телефон і показала відкриту заяву до поліції про переслідування.

— Дату видно? Сьогодні складено. Ще один дзвінок, одна зустріч чи одна есемеска — надішлю до поліції. Дзвінки записані, знімки екрана з повідомленнями збережені. Цю розмову теж записую.

Обличчя свекрухи змінилося.

— Ринкова ціна квартири — дев’ятнадцять мільйонів, — продовжила я. — Пропонувати вісім — образа. І ваш син винен татові п’ятдесят дві тисячі за рішенням суду. Тож борг за вами.

Вона стояла з роззявленим ротом, не могла й слова вимовити. Велика й жахлива Тамара Василівна вперше при мені втратила дар мови.

— Щасливо залишатися, — додала я.

Дорогою додому я обійшла свекруху, яка стояла переді мною. Вона навіть не обернулася вслід. Вона знала, що програла остаточно.

Увечері я все розповіла татові.

— Молодець, — усміхнувся він. — Інженерний розрахунок. Перевірила конструкцію на міцність — тримається.

Я розреготалася. Так щиро не сміялася вже два місяці.

Настав березень, і я знайшла в центрі квартиру-студію. Дохід від оренди дозволяв поки не поспішати з роботою, спокійно займатися житлом. Денис справно переказував компенсацію частинами. Мабуть, позичав у матусі.

У квітні я подала на розлучення. Денис не прийшов, і нас розлучили заочно.

Я стою у своїй квартирі біля вікна; за ним — весняне місто, і я дивлюся на нього. Крига на річках скресла, по воді йдуть катери. Телефонує тато: пропонує відзначити початок весни — погуляти містом.

— Через годину буду, — відповідаю я з усмішкою.