Чоловік висадив дружину з донькою на трасі після сварки, але на нічній дорозі вони знайшли допомогу в будинку біля переїзду

Роман увійшов. У зошиті за позаминулий рік Оксана відшукала купівлю обладнання для Паркової. На сторінці були моделі, серійні номери, дати, суми, номери платіжок. Усе записала вона сама, усе купували в шлюбі.

Потім Оксана зателефонувала Юлії Денисівні. Відповідь пролунала після другого гудка, ніби юристка чекала на дзвінок. Вислухавши її, Юлія Денисівна сказала:

— Завтра вантажівку я не затримаю. Спір цивільний, поліція не займатиметься вивезенням. У понеділок уранці подам позов про поділ і попрошу заходів забезпечення: арешт обладнання, заборону дій із приміщеннями. Суддя розглядає таке клопотання в день подання. Вам завтра треба простежити за кожним верстатом, щоб до понеділка знати, де він. Фотографії, відео, номери. Обов’язково час і адреса. Нехай працівники все знімають.

— Зробимо.

Роман поїхав у ніч із докладним списком. А в неділю, коли о восьмій ранку вантажівка прибула на Паркову, там почалося невелике диво виробничої неквапливості.

Підйомник чомусь не бажав опускатися, компресор ніяк не вдавалося від’єднати від мережі, ключ на 32 зник невідомо куди. Дві години вантажівка простояла в очікуванні. Віктор метався боксом, кричав, комусь телефонував; майстри з чесними обличчями розводили руками.

Тим часом наймолодший із працівників, двадцятирічний Богдан, знімав обладнання на телефон. Жодного верстата не пропустив: крупним планом табличку із серійним номером, загальний вигляд, час на екрані.

До обіду вантажівка все-таки відвезла обладнання. Богдан поїхав за нею на мопеді до зелених воріт за елеватором і записав, як верстати розвантажують в ангар Дубровського.

У понеділок о дев’ятій ранку Юлія Денисівна подала позов. О третій годині дня суддя постановила накласти арешт на обладнання за поданим переліком і заборонила реєстраційні дії з чотирма приміщеннями.

У вівторок уранці до ангара приїхали судові виконавці. Оксана стояла біля огорожі, трохи осторонь, у своїй легкій куртці. Виконавець звіряв заводські номери з переліком, який вона склала за зошитами. Усі цифри збігалися.

Віктора викликали з найближчої майстерні. Він з’явився через двадцять хвилин, вискочив із машини — і зупинився, побачивши людину з папкою та Оксану біля огорожі. Довго дивився на неї, не підходячи.

— Ти сама все це влаштувала?

— Сама. Ти ж казав, що без тебе я нуль. Тепер рахуй.

Денис протримався два дні після отримання копії позову. У документі він значився відповідачем; суд мав розглянути вимогу визнати купівлю-продаж фіктивною й недійсною. Денис був м’якою людиною, виховував кількох дітей і раніше ні в що серйозне не вплутувався. Отримавши такий папір, він зателефонував Віктору.

— Тримайся, куме, у мене все схоплено. Скажеш, що розрахувався готівкою.

— А мене спитають, де я стільки готівки взяв. Що відповідати? У мене іпотека, троє дітей.

— От і вигадай щось.

Ніч Денис провів у роздумах. Уранці приїхав до колишнього будинку побуту, піднявся на другий поверх до Юлії Денисівни. Сівши навпроти неї, поклав обидві руки на стіл.

— Я йому за приміщення нічого не платив. Ні копійки. Вітько запропонував: «На рік запишемо точку на тебе. Розлучуся з дружиною — повернеш назад». Я ж кум, як тут відмовити? Тільки я не знав, що він так… що її на дорозі… — Денис замовк, потім продовжив: — Скажіть, який папір підписати, щоб вибратися з цього.

Юлія Денисівна подала йому чистий аркуш.

— Викладіть усе як було. Своїми словами, без вигадок. Нам цього достатньо.

Коли Віктор дізнався про зізнання кума, той знову почув його в телефоні. Цього разу довелося довго слухати крик.

— Вітю, ти мою похресницю на дорозі покинув, — відповів нарешті Денис і вимкнув телефон.

Відтоді вони більше не розмовляли.

Розповідь про гулящу дружину Віктор уже встиг викласти трьом клієнтам, двом постачальникам і продавчині в кіоску біля Паркової. У черзі в поліклініці цю історію почула Надія Григорівна. Спершу зраділа: оце сюжет! Але власні спогади з ним не узгоджувалися.