Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Чоловік відвіз Оксану до її батьків заради спокою своєї матері, а Оксана після народження доньки знову взялася до роботи

Частина 23 з 32

Увечері зателефонував Вадим.

— На вихідні я повернуся до міста.

— Добре.

— Можна я погуляю із Софією?

— Звісно.

— А ти підеш?

— Мені треба працювати.

— А на вечерю я можу запросити вас обох?

Я трохи подумала.

— Можеш.

З голосу було чути, що він усміхнувся.

— Тоді приїду раніше.

На вихідних Вадим приїхав, як і обіцяв, вчасно. Мамі він привіз невеликий букет, а Софії — коробку тістечок. Мама трохи здивувалася, але квіти взяла.

— Дякую, синку.

— Це вам.

З дому вийшов батько. Глянув на Вадима й кивнув.

— Ну що, приїхав?

— Так.

Вадим сів пити чай із моїми батьками. Я дивилася на них із порога. Він говорив про роботу, питав, як вони почуваються, розповідав про Софію в дитсадку. Я не помічала в ньому жодної напруги, та й догодити він нікому не намагався. Раніше він завжди зважав на те, яке справляє враження. За чаєм я помітила невелику зміну: йому більше не треба було здаватися бездоганним.

До нього підбігла Софія.

— Тату!

Він одразу нахилився до неї.

— Я тут.

— Куди ми підемо?

— А ти куди хочеш?

— У парк.

— У парк то й у парк. — Вадим глянув на мене. — З нами підеш?

Я кивнула. Ми вийшли втрьох. Софія бігла попереду, а ми з Вадимом ішли неквапом. Він заговорив, коли ми вже довгенько йшли:

— Я багато думав про те, як ми прожили ці три роки.

— Я теж думала.

— Раніше мені здавалося, що від чоловіка тобі потрібні заробіток і певність, що в тебе є надійний дім. — Я мовчала, і він продовжив: — Лише потім до мене дійшло: тобі потрібна людина, яка буде поруч, а я думав, що досить тебе забезпечити.

Я глянула на нього й ледь кивнула.

— Так. Саме так.

— Пробач, що так пізно зрозумів.

Я глянула на Софію. Вона й далі бігла попереду.

— Пізно. Але краще, ніж якби ти так і не зрозумів.

Вадим усміхнувся.

— Можна спитати?

— Питай.

— Якби я зараз знову покликав тебе заміж, ти б погодилася?

Я розсміялася.

— Ти що, вирішив освідчитися мені посеред парку?

— Поки що я тільки питаю.

Я подивилася на нього.

— Ні.

Вадим зупинився.

— Не зараз, — уточнила я.

Він усміхнувся.

— Розумію.

— Ми вже були одружені. Якщо знову на це зважимося, я не хочу, щоб ми вирішували зопалу, під впливом почуттів.

— Я теж цього не хочу.

— Тоді давай поки нічого не міняти.

— А довго чекати?

— Поки ми обоє не будемо певні.

— Добре, — кивнув він.

Я не знала, чи зачепила його моя відповідь. Зате сказала те, що насправді думала. Саме цього нам і бракувало в попередньому шлюбі.

Удома Софія того вечора швидко заснула, і ми з мамою залишилися у вітальні. Вона подивилася на мене.

— Ти, здається, щаслива.

— Мені полегшало, — сказала я з усмішкою.

— А Вадима ти досі кохаєш?

Я помовчала, перш ніж відповісти.

— Кохаю.

Мама кивнула.

— І що ти тепер робитимеш?

— Не знаю.

Вона налила мені чаю.

— Ти ж вирішуєш на все життя. Не квапся.

Я подивилася на неї, і мені стало тепло від цих слів. Тут завібрував телефон. Вадим написав: «Мені треба сказати тобі дещо важливе».

«Що?» — відповіла я.

Майже відразу надійшло наступне повідомлення: «Хочу відвезти маму в її рідне селище, хай трохи відпочине. А потім хочу обговорити з тобою, як ми далі дбатимемо про Софію».

Я прочитала й усміхнулася. Я бачила, що Вадим намагається влаштувати своє життя так, щоб йому не доводилося розриватися між мною й матір’ю, а комусь із нас — в усьому поступатися, аби тільки іншій був спокій.

«Добре», — написала я.

«Дякую, що дала мені шанс».

На це я не відповіла. Дивилася на екран і думала, що цей шанс не дістався йому від мене в подарунок. Він сам його заслужив — кожним малим вчинком за весь цей час…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію

Ще з рубрики «Відносини»

Усі історії рубрики