Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Чоловік відвіз Оксану до її батьків заради спокою своєї матері, а Оксана після народження доньки знову взялася до роботи

Частина 24 з 32

Наступного ранку Жанна зателефонувала мені, щойно я прийшла до офісу. Я не чекала її дзвінка й спочатку більше прислухалася до голосу, ніж до слів: він звучав слабше, ніж раніше.

— Оксано, ти можеш ненадовго до мене приїхати?

— Навіщо?

— У мене для тебе дещо є.

— Що саме?

— Документи на колишній будинок.

— Ми ж уже про це говорили. — Я здивувалася, що вона знову порушила це питання.

— Тепер ідеться про інше. — Жанна помовчала кілька секунд. — Я хочу залишити будинок тобі й Софії.

— Я не розумію, — тільки й змогла я сказати. Такої пропозиції я від неї не чекала.

— Коли я поїду в рідне селище, не хочу, щоб Вадим продавав будинок.

— Чому?

— Я хочу, щоб Софія могла там рости.

Я не знайшлася з відповіддю, і Жанна знову заговорила:

— Я завжди вважала цей будинок родинним майном. А за три роки зрозуміла, що люди, які в ньому живуть, дорожчі за сам будинок. Якщо в Софії буде місце, з яким вона зможе пов’язувати спогади про дитинство, мені хочеться, щоб у неї був цей будинок. Ото й усе.

Тут я відтанула.

— Дякую, мамо.

— Оксано, якщо ви з Вадимом знову зійдетеся, хай це буде тому, що ви досі кохаєте одне одного. Будинок тут ні до чого.

— Я розумію.

— А якщо не зійдетеся, я тебе не засуджу.

Я довго мовчала, перш ніж відповісти:

— Так.

Після дзвінка я до вечора простояла біля вікна. Колись мені здавалося, що такого спокою я вже не відчую. Мені не треба було ні забувати те, що сталося, ні переконувати себе, що ніхто не завдавав мені болю. Я могла все пам’ятати й усе-таки не давати минулому права визначати, як я житиму далі.

Того ж вечора Вадим повернувся до столиці й приїхав до моїх батьків. Цього разу обійшлося без подарунків та обіцянок. Він привіз пакет фруктів, а в руці тримав папку, на яку я й глянула.

— Що там?

— Документи на квартиру.

— Навіщо вони мені?

— Відкрий, я хочу, щоб ти подивилася.

У папці лежали договір довгострокової оренди й план родинних витрат, який Вадим склав сам. Він розписав, скільки йтиме на Софію та на дім, передбачив заощадження й навіть гроші на мою роботу. Я підвела очі від паперів.

— Довго ти над цим сидів?

— Близько місяця.

— Для чого?

— Щоб, якщо ти вирішиш повернутися, у тебе не лишилося запитань щодо витрат.

— Вадиме, тобі не треба нічого доводити мені грошима. — Я закрила папку.

— Я знаю.

— Тоді навіщо ти все це склав?

Він сів навпроти мене.

— Мені раніше здавалося: якщо я заробляю, то в родині все має бути добре. Потім до мене дійшло, що гроші розв’язують лише частину питань. За них не купиш ні поваги, ні відповідальності.

— Ти й справді це зрозумів? — Я подивилася на нього.

— Не скажу, що зрозумів усе, — відповів Вадим із сумною усмішкою. — Але тепер хоча б бачу, де помилявся.

Я нічого не сказала. За мить він спитав:

— Ви з мамою вже говорили про будинок? Ти прийняла її пропозицію?

— Поки не вирішила.

— Як на мене, із цим і не треба квапитися.

Я подивилася на нього й мимоволі спитала:

— А тобі самого будинку не шкода?

Вадим похитав головою.

— Не таке вже й цінне це майно. Якщо ціна за нього — твоя певність, що я одружився з тобою заради будинку, він мені не потрібен. — Він подивився на мене, і я не приховала здивування. — Я хочу, щоб ти повернулася, бо сама цього хочеш. А не тому, що я можу тобі щось дати.

Я не відповіла. Мабуть, уперше мені здалося, що Вадим вийшов із власної тіні.

З кімнати вибігла Софія.

— Тату!

— Я тут. — Вадим одразу встав.

— Ти з нами вечерятимеш?

Він подивився на мене. Я кивнула.

— Залишайся.

Мама приготувала всього кілька страв, і за цією простою вечерею мені було затишніше, ніж за багатьма розкішними столами. Ніхто нікому не намагався догодити. Батько з Вадимом розмовляли про роботу, мама спитала, як почувається Жанна, а Софія сиділа між нами й смішила всіх своїми історіями…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію

Ще з рубрики «Відносини»

Усі історії рубрики