Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Чоловік відвіз Оксану до її батьків заради спокою своєї матері, а Оксана після народження доньки знову взялася до роботи

Частина 20 з 32

Я розуміла, що далі працювати буде важко, і не збиралася через це воювати з родиною Вадима. Мені треба було захистити справу, яку я вибудувала, і людей, які працювали зі мною. А Софію хотілося вберегти від того, з чим мали розбиратися дорослі.

Увечері Вадим прийшов по мене. Про проєкт він заговорив не відразу. Зупинився біля дверей, подивився на мене.

— Ти як? Усе гаразд?

— Так.

— Я чув, тобі хтось телефонував.

Я подивилася на нього.

— Від кого ти дізнався?

— Не знаю. — Я промовчала. — Пообіцяй мені одне.

— Що саме?

— Якщо тобі щось розкажуть і нічим цього не підтвердять, не вір на слово.

Я знову подивилася на нього.

— Я це й сама розумію.

— Боюся, тебе в це втягнуть.

— Ти за мене хвилюєшся?

— А як інакше? — тихо сказав він. — Один раз я вже залишив тебе саму з усім давати раду. Не хочу, щоб це знову сталося.

Я не відповіла, тільки дивилася на нього. Ми стали трохи ближчими, і ні обіцянки, ні нова квартира тут були ні до чого. Вадим уперше почав розуміти, що можна любити людину й бути поруч із нею, не вирішуючи за неї, як їй жити.

Я думала, після тієї розмови все вляжеться. Але наступного ранку, щойно я з’явилася в офісі, мені надійшов лист від керівництва компанії. У ньому від усієї команди консультантів вимагали заяв про незалежність у роботі над проєктом. На одному рядку я затрималася довше: «Якщо відповідальну за проєкт пов’язують особисті стосунки з кимось із працівників компанії, партнер має прямо повідомити, про які саме стосунки йдеться».

Я прочитала його двічі й відклала телефон. Виявилося, що я злилася менше, ніж сподівалася. Якщо в замовника виникли запитання, я відповім на них спокійно й відкрито. Не варто давати привід сприйняти мою прикрість за ознаку вини.

Я покликала Артема.

— Збери все від самого початку проєкту: договори, протоколи зустрічей, листування.

— А що сталося? — трохи здивувався він.

— Керівництво хоче перевірити, наскільки незалежно ми працювали. Мабуть, через Вадима.

— Хочеш, я спочатку поясню їм, як стоять справи?

— Ні. — Я похитала головою. — Хай самі переглянуть документи.

Артем глянув на мене й кивнув.

— Добре.

Я сіла за стіл і взялася розбирати листи, протоколи й усі розмови з представниками замовника. Самої довіри в таких справах замало: якщо мене попросять підтвердити, що ми працювали як належить, я повинна мати що пред’явити.

Близько полудня Поліна знову покликала мене до кімнати для переговорів.

— Оксано, керівництво згодне продовжити проєкт.

Я зітхнула з полегшенням.

— Добре.

— Але вони хочуть замінити всіх, хто від компанії спілкувався з вами щодо проєкту.

— Це не проблема.

Поліна сіла.

— Є ще новина. Попередній відповідальний за закупівлі подав заяву про звільнення.

Я завмерла.

— Отак одразу?

— Сьогодні вранці. Сказав, що за сімейними обставинами.

Я не стала розпитувати далі. Поліна простягнула мені теку.

— Тут новий список постачальників.

Я розгорнула теку, прочитала назву однієї з організацій і раптом побачила, що за документами її представляє та сама людина, що й іншу організацію з попередніх матеріалів. Я показала Поліні цей рядок.

— Ви це вже перевіряли?

— Ще ні.

— Тоді поки нічого не підписуй.

— Добре, — кивнула вона.

Розбиратися в проєкті ставало дедалі важче. І непокоїли мене вже не так цифри чи кадрові зміни, як відчуття, що хтось намагається заплутати справу й утягнути в неї людей, які тут ні до чого.

Удень Вадим написав: «Хочу сьогодні ввечері з тобою побачитися».

«Що сталося?»

«Щойно надійшло розпорядження про моє переведення».

«Куди?»

«До філії, в інше місто».

Новина мене приголомшила. «Надовго?»

«Я ще не знаю».

«Думаєш, через проєкт?»

«Може бути».

Я не відразу набрала відповідь: «Тоді їдь».

«Не хочу їхати. Тут робота, тут Софія».

Я подивилася на повідомлення й написала: «Із Софією зможеш бачитися на вихідних».

«Знаю».

«Тоді не хвилюйся».

Наступного повідомлення довго не було. Нарешті Вадим написав: «Боюся, ти подумаєш, що я знову вас кидаю».

Я довго дивилася на цю фразу. Три роки тому вистачило однієї його фрази, щоб я з донькою опинилася в батьків. Тепер ішлося про переведення на роботі, а він боявся, що я сприйму його від’їзд як повторення того дня…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію

Ще з рубрики «Відносини»

Усі історії рубрики