Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Чоловік відвіз Оксану до її батьків заради спокою своєї матері, а Оксана після народження доньки знову взялася до роботи

Частина 21 з 32

Я зателефонувала йому.

— Вадиме.

— Так?

— Послухай, ти їдеш працювати у філію. Це зовсім не означає, що ти покидаєш сім’ю.

— Я знаю.

— І на вихідні зможеш приїжджати.

— Знаю.

— От і їдь. Роби свою роботу як слід.

Вадим трохи помовчав, а тоді розсміявся.

— Ти завжди так тверезо міркуєш.

— Мені не хочеться, щоб батько Софії картав себе, коли для цього немає підстав.

— Я розумію.

— І якщо ти справді хочеш, щоб ми знову стали сім’єю, тобі треба ще відповідальніше ставитися до роботи.

— Буду.

На цьому ми закінчили розмову.

Того ж вечора, перед від’їздом, Вадим приїхав до мене. Я застала його біля батьківського дому: він чекав на мене з пакунком подарунків.

— Це я Софії купив.

Я взяла пакунок.

— Дякую.

— Їду десь на місяць. Точніше знатиму згодом.

— Зрозуміло. Від мене щось потрібно?

— Ні. — Вадим усміхнувся. — Хоча ти й сама завжди кажеш, що тобі нічого не потрібно.

— Бо мені й справді нічого не треба.

— Але якщо щось трапиться, подзвони.

— Добре, — кивнула я.

Він зазирнув у дім.

— А де Софія?

— Уже спить.

— Можна я на хвилинку до неї?

Я відчинила двері. Вадим увійшов зовсім тихо й довго стояв біля її ліжка, мовчки дивлячись, як вона спить. Я стояла в нього за спиною. Нарешті він озвався впівголоса:

— Ти коли-небудь думала, як би все склалося, якби я тоді не відвіз тебе до батьків?

Я глянула на нього.

— Ти шкодуєш, що тоді відвіз мене до батьків? А я ні.

Вадим повернувся до мене.

— Чому?

— Якби ти тоді так не вчинив, я, може, ніколи б і не дізналася, що можу сама стати на ноги.

Він опустив голову.

— Пробач. — Я не відповіла. — Знаю, вибачення не зітре цих трьох років.

— Так.

— І все ж мені хотілося це сказати.

Я глянула на нього.

— Їдь працювати.

Він кивнув, ще раз глянув на Софію й лише тоді вийшов. Я лишилася на терасі й дивилася йому вслід, аж поки машина не зникла з очей. Мені було й легше, і сумно, і трохи шкода людини, яку я так сильно кохала і в якій так глибоко розчарувалася. Я не знала, що на нас чекає. Знала тільки, що більше не хочу жити обіцянками.

На ранок я знову з головою поринула в роботу. Вдень Артем зайшов до мого кабінету із серйозним виглядом.

— Оксано, є результати.

Я підвела очі.

— Що вдалося з’ясувати?

— Ті постачальники, яких ми перевіряли, пов’язані з тією самою групою людей.

— Це видно з документів? — одразу запитала я.

Артем поклав переді мною теку.

— Так. Але стверджувати, що вони зробили щось незаконне, я поки не беруся.

— От саме, — кивнула я. — Повідомимо керівництву те, що знаємо.

Ми одразу взялися до звіту й разом внесли до нього лише те, що змогли встановити, — без здогадів і навіть натяків на чиюсь провину. Я не хотіла робити кар’єру, принижуючи інших. До кінця дня звіт надіслали.

Я думала, що на цьому можна буде зупинитися, але ввечері зателефонувала Поліна.

— Оксано, можеш ненадовго заїхати до офісу?

— Що сталося?

— Керівництву щойно передали документ щодо проєкту. Він надійшов ззовні.

Я приїхала близько восьмої вечора. У кімнаті для переговорів були лише Поліна й представник юридичного відділу компанії. На столі лежала тека. Я сіла.

— Що у вас сталося?

— Третя сторона заявляє, що зазнала збитків під час реалізації проєкту, — сказав представник юридичного відділу.

— За яким договором?

— За договором постачання.

З документа можна було дізнатися, хто відповідав за постачання. Я присунулася ближче до аркуша. В самому низу, там, де стояла відмітка про затвердження, я побачила знайоме ім’я, і серце в мене забилося швидше. Це був той керівник середньої ланки, на якого ми вже звернули увагу через кілька незвичних витрат.

Я підвела очі.

— У компанії про це вже знають?

— Зараз перевіряють.

— А що з Вадимом? Є підстави вважати, що він брав у цьому участь?…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію

Ще з рубрики «Відносини»

Усі історії рубрики