Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Чоловік відвіз Оксану до її батьків заради спокою своєї матері, а Оксана після народження доньки знову взялася до роботи

Частина 19 з 32

Жанна подивилася на онуку.

— Мені теж.

У палаті знову стало тихо. Невдовзі Жанна дістала із шухляди коробку.

— Це для Софії.

Я відкрила коробку. У ній лежали документи на накопичувальний рахунок, відкритий на ім’я доньки. Сума була не надто велика, але на навчання Софії її б вистачило. Я одразу похитала головою.

— Я не можу цього взяти.

— Ці гроші бабуся дає онуці.

— Я розумію. Але не хочу, щоб ці гроші стали умовою.

Жанна подивилася на мене.

— Жодних умов немає.

— Мені важливо, щоб це було ясно.

Вона кивнула.

— Добре.

Я взяла документи.

— Збережу їх для Софії.

— Так.

Вадим увесь цей час стояв біля дверей і не втручався.

Дорогою назад він сказав:

— Дякую, що привезла Софію.

— Так було правильно.

— Знаю.

За якийсь час Вадим запитав:

— Як гадаєш, мама змінилася?

— Думаю, вона старається. — Я повернулася до нього. — І ти стараєшся.

Він усміхнувся.

— То в мене ще є шанс?

— Я цього не сказала.

— Знаю.

Я теж усміхнулася, але усмішка вмить зійшла з мого обличчя, коли задзвонив його телефон. Вадим глянув на екран, кілька секунд послухав, і обличчя в нього стало серйозним.

— Так, розумію.

Він закінчив розмову. Я запитала:

— Знову щось на роботі?

— Так.

— Щось нове?

— Керівництво знайшло ще кілька договорів. Їх теж треба перевірити.

— Тебе це зачепить?

— Поки що ні.

Я подивилася на нього.

— Тобі потрібен юрист? Чи консультація?

— Ні. Я сам розберуся, як годиться.

Я кивнула. Саме це мені й хотілося почути. Я не хотіла, щоб Вадим залежав від мене, і вже поготів не збиралася розв’язувати за нього проблеми, за які йому самому належало відповідати.

Та вже через три дні все несподівано ускладнилося.

Близько полудня зателефонувала Поліна.

— Оксано, ти де?

— У себе в офісі.

— Зайди до переговорної, будь ласка. Просто зараз.

Я одразу пішла до неї. На столі вже лежала нова тека. Поліна подивилася на мене.

— Керівництво хоче призупинити нашу співпрацю.

Мене це приголомшило.

— З чого б це?

— Бояться, що цей проєкт вдарить по репутації всіх, хто бере в ньому участь.

— А ми що зробили? За нами нічого такого немає. Чому ж ми маємо зупинятися?

— Дещо стало відомо, — зітхнула Поліна.

— Що саме? — Я подивилася на неї.

— Пішла чутка про особисті стосунки. Кажуть, що керівницю нашої консультаційної команди пов’язують особисті стосунки з одним із менеджерів компанії.

Я одразу зрозуміла, кого мали на увазі. Ми з Вадимом були одружені, і приховувати це вічно все одно не вдалося б. Хай говорять про наш шлюб. Мене непокоїло інше: хтось намагався подати наші колишні стосунки як підставу сумніватися в тому, що моя команда працює незалежно.

Я сіла.

— У них є чим це підтвердити?

— Ні.

— Тоді попроси, щоб вони надали докази.

Поліна подивилася на мене.

— Ти все одно хочеш продовжувати?

— Так. Навіть якщо зрештою втратимо договір. Я нічого поганого не зробила. Навіщо мені відступати?

Поліна кивнула.

— Я поговорю з керівництвом.

Я повернулася до свого столу й іще не встигла ввімкнути комп’ютер, як завібрував телефон. Номер був незнайомий.

— Слухаю.

Судячи з голосу, телефонував чоловік середнього віку.

— Це Оксана?

— Так, це я.

— Мені треба зустрітися з вами. Хочу поговорити про проєкт.

— З ким я розмовляю?

— Я один із постачальників.

Я відповіла спокійно:

— Якщо це стосується роботи, напишіть, будь ласка, на офіційну пошту.

— Про таке поштою не пишуть. — Я мовчала, і він продовжив: — Вам слід знати: у компанії, де працює Вадим, дещо приховують.

Я глянула на екран комп’ютера.

— Що саме ви хочете сказати?

— Відповідальність намагаються звалити на людей, які до цієї справи не мають стосунку.

Я не стала питати, про кого він говорить.

— Будь ласка, передайте те, що вам відомо, офіційними каналами.

Співрозмовник помовчав, а тоді поклав слухавку. Я відклала телефон. Тут зайшов Артем.

— Що сталося?

— Нічого. — Я глянула на годинник. — Артеме, відтепер усі розмови про проєкт треба як слід фіксувати. Якщо джерело не перевірене, його відомостей у роботі не використовуємо. Зрозумів?…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію

Ще з рубрики «Відносини»

Усі історії рубрики