Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Чоловік відвіз Оксану до її батьків заради спокою своєї матері, а Оксана після народження доньки знову взялася до роботи

Частина 17 з 32

У кімнаті стало тихо. Голова наради кивнув.

— Продовжуйте перевірку.

Вадим сидів навпроти. Мені здалося, що в його погляді була повага: він зрозумів, що я не видала за доведене те, чого ще не знала.

Закінчили ми близько полудня. Усі почали виходити, а Вадим затримався.

— Дякую.

— Я тобі не допомагала.

— Знаю. Ти робила свою роботу. І все одно дякую.

Я подивилася на нього.

— Краще займися тим, за що сам відповідаєш.

— Так і зроблю.

Я вийшла, а згодом того самого дня Поліна несподівано покликала мене до свого кабінету.

— Оксано, керівництво хоче, щоб від компанії за проєкт відповідав хтось інший, а не Вадим.

Я завмерла.

— Чому?

— Може виникнути конфлікт інтересів. Ти ж його колишня дружина. — Я промовчала, і Поліна продовжила: — Керівництво хоче знати, чи ти залишишся.

Мені не довелося довго думати.

— Залишуся.

— Ти певна?

— Так. Навіть якщо Вадим піде, я ж працюю з компанією, а не з колишнім чоловіком.

Поліна подивилася на мене й кивнула.

— Зрозуміло.

Увечері зателефонував Вадим.

— Мене відсторонили від проєкту.

— Я знаю.

— Нічого страшного.

— Добре.

— Я тільки боюся, щоб у тебе через це не було проблем.

— Не буде.

Вадим тихо засміявся.

— Ти завжди така сильна.

Я теж усміхнулася.

— Ні.

— А коли ти буваєш слабкою?

— Раніше бувало.

— Знаю. — Голос у нього посерйознішав. — Це я змусив тебе стати сильною.

Я не відповіла. Мабуть, ніколи раніше він не визнавав своєї провини так щиро. Я не знала, чи зможу пробачити йому до кінця, але бачила, що він почав визнавати свої помилки замість того, щоб шукати собі виправдань.

Через тиждень роботу над проєктом поновили з новою командою. Роботи було стільки, що про родинні справи я майже не думала. Коли робота почала входити у звичний ритм, зателефонувала мама.

— Оксано, ти можеш зараз приїхати додому?

Щось у її голосі здалося мені дивним.

— Що сталося?

— Не знаю, як тобі сказати.

— Мамо, що трапилося?

— Тут був Вадим.

Я завмерла.

— Він щось зробив?

— Я й сама не знаю.

— А сказав щось?

Мама відповіла після короткої паузи:

— Хотів із тобою поговорити. Я сказала йому, що ти на роботі.

Я зітхнула.

— Він пояснив, навіщо приїхав?

— Сказав, що свекруха хоче побачити вас обох.

Я насупилася.

— Жанна хоче мене бачити?

— Так.

— Навіщо?

— Не знаю.

На годиннику була майже восьма вечора. Я зібрала речі й вийшла з офісу.

Удома я застала Вадима на терасі. Він розмовляв із батьком і, побачивши мене, встав.

— Оксано…

— Чому ти не попередив, що приїдеш?

— Хотів поговорити з тобою особисто.

— Про що?

Вадим серйозно поглянув на мене.

— Мама просить, щоб ти привезла до неї Софію на якийсь час.

Це прохання мене приголомшило.

— До неї додому?

— Так.

— Навіщо?

Він не одразу знайшов, що відповісти.

— Цього разу річ не в тому, що їй потрібен спокій.

Я глянула на нього.

— А в чому?

Вадим глибоко вдихнув.

— Мама хвора. Хоче побачити онуку. — Я мовчала, і він продовжив: — Але є ще дещо.

— Що?

— Хочу, щоб ти дізналася про це до поїздки. — Він довго дивився на мене. — У компанії готуються зміни в керівництві. Зараз з’ясовують, хто за що відповідав, і перевіряють не одну людину.

Мені стало тривожно.

— Що ти маєш на увазі?

— Я не знаю, хто має рацію, а хто винен.

— І що ти хочеш, щоб я зробила?

— Нічого. — Я здивувалася, а він договорив: — Якщо до тебе прийдуть із запитаннями про проєкт, кажи тільки те, що сама знаєш.

Я глянула на нього.

— Думаєш, щось станеться?

Вадим похитав головою.

— Не знаю.

Більше він нічого не додав. Можливо, уперше йому не потрібен був мій захист. Він хотів лише, щоб я лишилася осторонь усього, що відбувалося, і зберегла незалежність.

У будинку я побачила Софію: вона спала на дивані. Дивлячись на неї, я заспокоїлася. Я не знала, що буде завтра, але за три роки я змінилася. Якщо життя знову поставить мене перед дверима, у які важко ввійти, я вже не переступлю порога з опущеною головою. Зупинюся, подивлюся й сама вирішу, чи відчиняти…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію

Ще з рубрики «Відносини»

Усі історії рубрики