Я ще раз поглянула на Вадима, тоді на Жаннині папери. Ми зібралися тут для сімейної розмови, а тепер мій проєкт призупинили, і те, що я помітила в документах, безпосередньо стосувалося фінансового відділу Вадимової компанії. Необережність могла зашкодити моїй роботі, та й самого Вадима могли втягнути в справу, до якої він не мав стосунку. Сімейні питання довелося відкласти.
— Ти точно знаєш, що сталося?
Вадим похитав головою.
— Мені лише сказали, що частину платіжних документів треба перевірити. Керівництво розпорядилося поки що зупинити платежі.
— А твоєї ділянки роботи це стосується?
— Поки що…
Я поглянула на нього.
— Тоді не поспішай із висновками.
— Я теж так думаю. — Він кивнув.
Жанна сиділа навпроти. З обличчя сина вона зрозуміла, наскільки все серйозно, хоча на його робочих справах, схоже, не зналася.
— Це ж серйозно.
— Поки зарано про це говорити, мамо.
Жанна трохи помовчала й поглянула на мене.
— Оксано, а тебе це зачепить?
— Я консультантка, — м’яко відповіла я. — Якщо в компанії виникли проблеми, мені треба виконувати свою частину договору й діяти за правилами.
Вона довго дивилася на мене, а тоді кивнула.
— Ти й справді змінилася.
Я не знала, радіти цьому чи засмучуватися. Колись мені вистачало одного її несхвального погляду, щоб почати виправдовуватися. Тепер мені не треба було доводити, що я хороша невістка. Мені треба було робити свою роботу.
Провівши матір до дверей, Вадим знову з’явився у вітальні.
— Оксано…
— Так?
— Я хочу, щоб ти поки не займалася цим проєктом.
Я поглянула на нього.
— Не можу.
— Я за тебе хвилююся.
— Я знаю, що в компанії проблеми. Тому й не можу зараз відмовитися.
Він сів навпроти.
— Не хочу, щоб мої неприємності зачепили тебе.
— Вадиме, якщо я вийду з проєкту через те, що ти працюєш у цій компанії, що про мене подумають як про фахівчиню? Я ж нічого поганого не зробила. Чому я маю йти? — Він промовчав, і я додала: — Якщо хочеш мене захистити, не проси мене тікати від власної роботи.
Вадим довго дивився на мене, перш ніж кивнути.
— Зрозумів.
Я не сумнівалася, що він щиро за мене хвилюється. Але я розуміла: дорослій людині не можна щоразу тікати від труднощів.
Наступного ранку я приїхала до офісу рано, а Артем уже був на місці. На його столі лежав стос документів.
— Оксано, я перевірив усе, що вдалося знайти. Ті три постачальники справді зареєстровані за однією адресою. Але сама адреса ще не доводить, що вони пов’язані.
Я кивнула.
— Окрім адреси, щось знайшов?
Артем показав мені таблицю.
— Усі великі платежі затверджували ті самі люди.
Я глянула на таблицю.
— Хто саме?
— Працівники відділів закупівель і фінансів.
— Імена в тебе є?
— Є.
Артем показав на рядок. Я прочитала ім’я й завмерла: це був той самий керівник середньої ланки, якого я вже запримітила.
Я мовчала, доки Артем не запитав:
— Повідомляємо керівництву просто зараз?
— Поки що ні.
— Чому?
— Бо те, що ми знайшли, треба перевірити. Для висновків цього замало. — Я показала на теку. — Далі звіряй витрати з первісними договорами. Документи, до яких ми не маємо доступу, не відкривай.
Артем кивнув. Межа була тонка: варто було переступити її з цікавості чи заради Вадима, і я вже не могла б вважати себе незалежною фахівчинею. Я взялася за цю роботу не для того, щоб звести рахунки з його родиною. З підозр легко скласти історію, яка зашкодить людям, ні в чому не винним. А мені треба було розібратися в тому, що можна перевірити.
Через три дні компанія скликала термінову нараду, запросивши всіх, кого стосувався проєкт. Я сіла в дальньому кінці столу. Вадим теж прийшов, але ми довго не дивилися одне на одного.
— У кількох документах не збігаються дати приймання й оплати, — сказав один із директорів. — Ми перевіримо весь процес.
Я це записала. Хтось запитав:
— А консультанти щось виявили?
Поліна подивилася на мене. Я встала.

















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.