Копіювання заборонено

Тексти Realish захищені авторським правом. Публікувати їх на інших сайтах, у соцмережах і групах без дозволу редакції не можна.

Копії у Facebook ми оскаржуємо: їх видаляють, а за повторні порушення сторінки й групи можуть заблокувати.

Поділитися історією можна посиланням.

Чоловік відвіз Оксану до її батьків заради спокою своєї матері, а Оксана після народження доньки знову взялася до роботи

Частина 15 з 32

— Артеме, допоможи мені перевірити цей зв’язок.

Він узяв у мене документи.

— Ти його в чомусь підозрюєш?

— Поки що я думаю лише про те, що це треба перевірити.

— Гаразд.

Через два дні Артем повернувся з таблицею.

— Оксано, глянь, який тут збіг.

Я глянула. Постачальники були різні, а адреса в реєстраційних даних у всіх трьох була та сама. Я нічого не сказала.

— Може, їхні представники просто сидять в одному офісі.

— Тому я й не стала робити висновків. — Я кивнула. — Далі переглядай офіційні реєстраційні документи. Тільки ні з ким не зв’язуйся напряму.

Артем погодився. Я ставала дедалі обережнішою: коли маєш справу з великою компанією, одне необґрунтоване судження може позначитися на багатьох людях.

Удень, посеред наради, у мене задзвонив телефон. Я побачила ім’я Вадима й не стала відповідати. Невдовзі він написав: «Мені треба з тобою побачитися».

«Що сталося?» — спитала я.

«Сімейна справа».

Я трохи здивувалася. «Тоді розкажеш на вихідних».

«Мама хоче з тобою зустрітися».

Я завмерла. «Про що вона хоче поговорити?»

«Не знаю».

«Ти теж там будеш?»

«Буду».

Я подумала й відповіла: «Добре».

У суботу ввечері я привезла Софію до нової квартири, яку винайняв Вадим. Мені здавалося, що я розчулюся, коли побачу, як він там усе облаштував для нас трьох, але, переступивши поріг, я насамперед відчула спокій. Обстановка була проста, без розкошів. Як він і казав, там були спальня для нас, невеличка кімната для Софії та кабінет. На письмовому столі в кабінеті стояв новий комп’ютер.

— Це я тобі купив, — сказав Вадим, дивлячись на мене.

Я похитала головою.

— Він мені не потрібен.

— Я знаю, у тебе вже є комп’ютер.

— Тоді навіщо ти його купив?

— Мені хотілося, щоб тут у тебе було своє місце для роботи.

Я не стала одразу приймати подарунок.

— Поговорімо про це потім.

Вадим кивнув. Софія вже побігла до своєї кімнати й, побачивши нові книжки, вигукнула:

— Тату, це вся кімната моя?

— Твоя. Тобі подобається?

Я стояла у дверях і дивилася на доньку. Те, що я побачила, таки зворушило мене. Можливо, річ була не так у самій кімнаті: я вперше бачила, як Вадим старається облаштувати для Софії місце, яке належатиме їй.

Ми ледве встигли сісти у вітальні, коли подзвонили у двері. Кинувши погляд у мій бік, Вадим пішов до дверей. На порозі стояла Жанна з маленькою сумкою в руці. Увійшовши, вона оглянула квартиру, тоді перевела погляд на мене.

— Оксано… — Вона сіла. — Вадим каже, ти ще не вирішила, чи повернешся.

— Поки не вирішила.

— Тоді я хотіла б дещо з тобою обговорити.

Я мовчки чекала. Жанна вийняла із сумки стос паперів і поклала його на стіл.

— Це документи на колишній будинок.

Я поглянула на папери.

— Що ви хочете цим сказати?

Жанна довго дивилася на мене, перш ніж відповісти.

— Я хочу, щоб частку, яку Вадим отримав би в спадок, оформили на Софію.

Я була приголомшена.

— Я не можу цього прийняти.

— Я ж не тобі її віддаю. — Жанна поглянула в бік кімнати, де гралася Софія. — Це для моєї онуки.

Я промовчала. Жанна зітхнула.

— Я знаю, як погано я з тобою поводилася. — Я опустила очі, а вона продовжила: — Не чекаю, що ти про це забудеш. — Вона надовго замовкла. — Але я не хочу, щоб онука розплачувалася за помилку дорослих.

Я знову поглянула на Жанну. Вона вперше визнала свою помилку, не переклавши провини ні на кого іншого. До кінця пробачити її я ще не могла. Але й далі жити з цією образою мені вже не хотілося.

— Дякую, — тихо сказала я.

Жанна кивнула.

— Ти подумай.

У Вадима завібрував телефон. Щойно він глянув на екран, як змінився на обличчі.

— Що сталося?

Він підвівся й кілька секунд слухав, тоді повернувся до мене.

— Проєкт поставили на паузу.

— Чому? — Я поглянула на нього.

— Щось із платіжними документами.

Більше ніхто не заговорив. Я перевела погляд із паперів на столі на Вадима. Ще кілька днів тому переді мною були цифри, які слід було перевірити, а тепер через них змінювалося життя багатьох людей. Мені треба було зберігати ясну голову, щоб захистити свою роботу й себе, а передусім уберегти Софію від неприємностей…
Яке враження залишила історія?
Оберіть одну реакцію — її можна змінити.
Слово читачам

Поділіться враженням від історії

0

Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.

Залиште свій коментарЗначок підбереться за іменем сам — або .
Без реєстрації

Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.

З вами траплялося схоже?Розкажіть свою історію — ми опублікуємо її на Realish. Імена та місця за вашим бажанням змінимо.Розповісти свою історію

Ще з рубрики «Відносини»

Усі історії рубрики