Життя без прикрасСпочатку вона відвезла близнюків до Людмили Петрівни, потім повернулася по речі. Збирала своє й дитяче, коли додому прийшов Микола. Побачивши збори, узявся глузувати.
— Оперативно ти. До матері в однокімнатну зібралася? За що житимете? Ах так, багатенький дідусь тепер є, мій бос. Хочеш у довіру втертися й за його рахунок розкошувати? Не розраховуй. Старому шкарбанові недовго залишилося, я дізнавався. Тепер я на його місці, нарешті справедливість узяла гору. Дурепа ти, Катько. Навіщо притягла цих пацанів? Якби не вони, жив би з тобою й далі, розлучатися не став би. Але все життя на чужих спиногризів покласти — це вже занадто.
— А ти по головах ідеш, нікого тобі не шкода, — огризнулася Катя. — Серце з каменю. Як я раніше не бачила? Жаліти мене нічого: у мене діти, мама, Володимир Васильович. Ми сім’я, зрозумів? Ти з ким залишишся? Зі своєю шльондрою? Щойно почнуться труднощі — і її поруч із тобою не буде. Прощавай, Устинове. Вдавися квартирою й машиною, мені нічого від тебе не потрібно. І запам’ятай: не ти мене покинув. Я сама йду від тебе, мерзотника. Жити з таким негідником гидко.
Микола сплеснув руками.
— Скільки пафосу! Каблучку із сережками повернути не забудь. За мої гроші куплені.
Катя кинула йому в обличчя обручку, зняла решту прикрас і пішла, не втрачаючи гідності.
Для неї все скінчилося. Цієї людини в її житті більше не було. Тепер потрібно зібратися із силами й почати з нуля. Вона впорається.
Узявши відпустку, Катя проводила дні в лікарні біля Володимира Васильовича. Приносила їжу з дому й годувала його з ложечки, читала вголос, робила масаж. За розмовами минало чимало часу, і за місяць вони встигли стати одне одному близькими людьми.
Митя з Альошею приходили з малюнками. Показували дідусеві свої роботи й навперебій бажали йому якнайшвидше одужати:
— Дідусю, ну одужуй швидше! Ми ж іще в тебе в гостях не були, ти обіцяв нас покликати, а сам захворів. Давай ми з бабусею тобі печива з горішками напечемо? Скуштуєш, яке воно смачне, — відразу на ноги станеш!
Володимир Васильович усміхався, слухаючи онуків. Від їхньої турботи ставало тепло: самотність відступила, тепер у нього була велика сім’я, у якій його любили.
Провідувала його й Людмила Петрівна. Мати Каті, тиха, проста жінка, йому сподобалася. Вона підливала хворому морсу й примовляла:
— Усе перемелеться, от побачите. Одужаєте ви обов’язково. У нашому віці хвороби підкрадаються одна за одною, тільки встигай оборону тримати. А ви не здаєтеся, і правильно. Лікарі допоможуть вам стати на ноги. Максим Денисович — хороший фахівець, я спеціально дізнавалася. І, здається мені, Катруся моя йому подобається. Ви не помічали? Він із такою ніжністю на неї дивиться, з хлопчиками потоваришував. Видно, що тягнеться до неї. Тільки вона після розлучення ні про кого чути не хоче. А я мати, мені за неї тривожно. Такий чоловік хороший… Як хочеться, щоб вони покохали одне одного.
— Я теж бачу, як він Катю опікає, — озвався Володимир Васильович. — Небайдужий наш Максим Денисович до неї. І людина гідна. Якщо в них кохання, думаю, разом вони все одно будуть. Ми з моєю Танечкою покохали одне одного, коли обом іще вісімнадцять не виповнилося. Так і жили, поки смерть її в мене не забрала.
— Розумію я вас, ох як розумію, — зітхнула Людмила Петрівна. — І співчуваю вам. Мені ж теж довелося горя сьорбнути. З Гришею нам тільки п’ять років разом прожити вдалося. Коли його раптово не стало, Катрусі був рік. Після нього мені так і не довелося покохати когось так само сильно. Відтоді в домі були лише ми з донькою; так і жили вдвох. Тяжко мені доводилося, що й казати, але з часом звикла. Коли вона заміж вийшла, я за неї так раділа! Микола завжди здавався мені серйозним чоловіком, упевненим у собі, та й заробляв він добре. І раптом таке — узяв і зрадив її, так підло повівся з нею. Як він міг так учинити, мені й зараз не зрозуміти.
Володимир Васильович погодився з нею, а потім пильно подивився на співрозмовницю.
— Голубонько, скільки ж у нас із вами спільного. Пообіцяйте: коли я одужаю, прийдете до мене в гості. У моєму великому саду так тихо й затишно. Думаю, вам сподобається. Мені з вами розмовляти — сама втіха. Чудова ви жінка. А вже ваша риба на парі — смакота!
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.