Життя без прикрасКаті теж потроху ставало легше. Турбота Максима допомагала їй оговтатися після пережитого. Поруч із ним не було страшно, з ним вона почувалася спокійно.
Тим часом від колег до Володимира Васильовича надійшли тривожні звістки. Микола розгорнув проти нього цілу кампанію: розпоряджався в компанії як господар, посилався на якусь довіреність і запевняв, що тепер має право всім керувати. На наступний понеділок він призначив збори акціонерів — там усе й мало вирішитися. Водночас розпускав чутки, ніби директор прикутий до ліжка й жити йому залишилося недовго.
Ці повідомлення засмучували Володимира Васильовича. Він поступово одужував, а в компанії вже говорили про його близьку смерть.
Одного разу, коли Катя була в палаті, туди ввійшов стурбований Максим.
— Друзі мої, новини погані. Учора Микола намагався підкупити мою медсестру Іру. Пропонував їй гроші за те, щоб вона ввела вам у крапельницю серцевий препарат і вбила вас, Володимире Васильовичу. Іра відмовилася, але з розгубленості навіть не подумала записати розмову. Боюся, він на цьому не зупиниться. Раптом знайде когось зговірливішого? А надати поліції нам поки що нічого.
— Та що ж це таке! — злякалася Катя. — Спочатку довів вас до лікарні, тепер майже забрав компанію, та ще й убити збирається! Не можна ж залишити все як є. Треба щось зробити!
Володимир Васильович помовчав, потім звернувся до лікаря:
— Максиме, є в мене одна думка. Тільки здійснити її без вас, лікарю, я не зможу. Що, як перевезти мене до іншої лікарні, а вам оголосити всім, ніби я помер? Микола почує про це й заспокоїться. А потім, коли збереться рада акціонерів, я візьму й сам туди з’явлюся. Живий. От тоді йому вже не вдасться викрутитися. Адже мені й справді стає краще, я вже потроху встаю. Тож на збори зможу прийти сам. Як ви вважаєте, хороший план? Допоможете мені це влаштувати?
— Гарно ви придумали, — визнав Максим. — Я беру зміни ще в одній приватній клініці, туди вас тимчасово й влаштую. Із цим труднощів не буде, зате ви будете в безпеці. Мене інше непокоїть: ваша поїздка до компанії. Поліпшення стійке, але нервувати вам досі суворо заборонено.
— Усе обійдеться, — відмахнувся Володимир Васильович. — Іншого способу повернути своє становище й репутацію, врятувати компанію я не бачу. Мені вже доповіли: за Миколою стоять конкуренти. Виробництво розвивати вони не стануть, їм лише купити його треба. Допустити таке для мене немислимо. Це справа всього мого життя, стільки сил вкладено! Дякую вам, дорогі мої, що не полишаєте, допомагаєте. І вам, Максиме, хочу дещо порадити: не губіться, беріть бика за роги. Жінка — як неприступна фортеця. Буває, її штурмом брати доводиться.
Він змовницьки підморгнув лікареві. Максим зрозумів, про кого йдеться, і страшенно зніяковів.
Микола тим часом насолоджувався свободою. Розлучення з Катею розв’язало йому руки: удома більше ніхто не кричав, не тупотів, під ноги не потрапляли іграшки. Краса.
Майже відразу вони з Юлією стали жити в нього. Ресторанні вечері змінювалися пристрасними ночами, і Миколі здавалося, що попереду на нього чекає яскраве, заможне життя. На роботі він уже всім розпоряджався як директор. Повернення Володимира Васильовича йому зовсім не хотілося: той одужає — і все скінчиться. Тому Микола й шукав способу усунути його чужими руками. Це теж підказала Юлія.
Того ранку в них був вихідний, поспішати нікуди не треба було. Коли задзвонив мобільний, Микола неохоче потягнувся по нього, невдоволений раннім дзвінком. Начальник відділу говорив квапливо:
— Миколо Григоровичу, біда в нас. Бос сьогодні вночі помер. Таке горе… Похороном, мабуть, нам доведеться займатися. Що робитимемо?
— Зрозумів тебе. Дякую, — Микола аж підскочив. — Не хвилюйся, я сам усе влаштую.
Він заходився будити сонну Юлію, майже кричачи від радості:
— Здох нарешті! Нам навіть робити нічого не довелося! Усе, тепер справа в капелюсі. Післязавтра збори акціонерів, офіційно стану босом. Ти розумієш? Я про це мріяв!
— Зачекай радіти, — остудила його Юлія, протираючи очі. — Спершу до лікарні зателефонуй, уточни. Треба дізнатися, коли з моргу тіло видадуть, і похорон влаштувати при всіх. І не забувай, хто тобі допоміг до цього дійти. Не надумай зазнаватися. Ну а з поїздкою на Балі тепер, сподіваюся, вийде?
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.