Життя без прикрасДо лікарні він усе ж зателефонував. Там звістку підтвердили, і Микола відкоркував вино. Кращого дня у своєму житті він не пам’ятав. Смакуючи вино, уявляв себе великим бізнесменом і радів тому, як спритно пошив конкурентів у дурні. Продати їм компанію пообіцяв, а виконувати обіцянку й не думав. Скоро грошики рікою потечуть йому до кишені.
Після двох келихів йому захотілося ще й принизити колишню дружину. Він набрав Катю.
— Привіт. Як живеш? Чула, твій благодійник помер? І що тепер робитимеш? Неприємно вийшло, так? Я ж попереджав, що недовго йому лишилося. Зате я директором буду, всім носа втру. Розумієш тепер, якого чоловіка проґавила? Мабуть, лікті кусаєш?
— Кусаю, ти вгадав, — різко відповіла Катя, жахнувшись його цинізму. — Шкодую, що десять років тому не розгледіла, який ти гнилий. Знала б — заміж би за тебе не пішла. А про мене турбуватися не треба. Зі мною тепер гідний чоловік, ти його мізинця не вартий. Пий менше, царю гори, погано скінчиш. І більше мені не телефонуй.
Микола розгубився. Про іншого вона на зло сказала чи справді з кимось зійшлася? Виявляється, не така вже Катя й тюхтійка. Нагрубила, а по суті нічого не відповіла. От зараза. Веселитися перехотілося, настрій зіпсувався. Він не міг зрозуміти, чому йому так гидко: з Катею розлучений, поруч Юлія, усе складається чудово.
У день зборів переговорна кімната заповнилася поважними людьми. Микола підвівся й звернувся до присутніх:
— Шановні партнери, привід для нашої зустрічі сумний: не стало Володимира Васильовича. Але компанія без керівника залишатися не може. Поки директор хворів, його обов’язки успішно виконував я. Тому пропоную свою кандидатуру. Досвіду в мене достатньо, щоб зберегти компанію та збільшити продажі. Прошу ознайомитися з угодами й інвестиціями за останній місяць. До того ж довіреність, на підставі якої я працюю, передбачає: після смерті Володимира Васильовича директором автоматично стаю я.
Присутні обговорювали його слова, кивали й загалом погоджувалися. Та двері відчинилися, і до переговорної кімнати ввійшов Володимир Васильович.
Усі ахнули, двом стало зле. Микола зблід як крейда й почав хреститися:
— Згинь! Щезни! Ти ж помер, тебе немає! Господи, допоможи!
Володимир Васильович реготав, наближаючись до нього.
— Партнери, можете переконатися: я живіший за всіх живих. Помирати поки не збираюся. На довіреності стоїть не мій підпис: його підробив цей негідник, а я ж йому довіряв. Експертиза без труднощів це встановить. Він змовився з конкурентами, обіцяв віддати їм нашу компанію за безцінь. А потім, видно, жадібність здолала — вирішив і їх кинути. Тільки на двох стільцях, Миколо, не всидиш. Попався ти. І я вже постараюся, щоб умовним терміном ти не відбувся. Вирушиш до в’язниці, посьорбаєш баланди. Може, там совість прокинеться, навчать на чуже рота не роззявляти.
Микола хотів утекти, але за дверима вже стояли поліцейські. Йому скрутили руки й повели. У переговорній кімнаті аплодували: Володимир Васильович спритно інсценував власну смерть і вивів ошуканця на чисту воду. Після цього скандалу в компанії полетіли голови.
Юлія, дізнавшись, що коханця запроторили за ґрати, зрозуміла: запахло смаленим. Вона зникла, прихопивши з його дому все цінне. З Миколи вона вже вичавила все, що могла, більше він її не цікавив.
В’язничні стіни з пліснявою та огидна їжа швидко довели Миколу до депресії. Він гірко шкодував про скоєне й думав, що довго тут не витримає: або вб’ють, або захворіє. Почав слати Каті жалісливі листи, просив найняти адвоката, допомогти вибратися. Відповіді не було. Вона жодного разу не прийшла до нього. Від безсилля він гарчав і метався, мов звір у клітці; жити не хотілося. Після стількох учинених ним підлот такий кінець був закономірний.
У Каті настала світла смуга: розвивався роман із Максимом. Бурхливих пристрастей між ними не було, зате було тихе, спокійне кохання, і одне до одного вони ставилися з повагою. Митя й Альоша теж обожнювали Максима. Про Миколу хлопчики майже не згадували — раніше він так мало уваги їм приділяв. Тепер у них із мамою та Максимом були спільні заняття: вони вчотирьох щось майстрували, каталися на велосипедах, запускали повітряного змія.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.