Чоловік улаштував стеження за дружиною через підозри в зраді

— А я хочу, щоб дітлахів у нашій родині стало більше, — пожартувала Людмила Петрівна. — Хлопчикам би ще сестричок. Я вже залюбки їх поняньчу!

Після того як випили й закусили, слово взяв Володимир Васильович. Перед своїм тостом він ненадовго вийшов, а повернувся з букетом і коробочкою. Підійшов до Людмили Петрівни, і від його слів усі ахнули.

— Людмило, ми ж уже не такі молоді, як наші діти. І часу для щастя в нас менше. Він летить як стріла, дні тільки миготять. Знайомі ми недавно, а ти вже стала мені найріднішою людиною. То що ж нам, як школярам, ховатися та парками гуляти? Переїжджай до мене. Будемо господарювати по-старечому, розмовляти, чаї ночами розпивати, якщо не спиться. Знайшов тямущого заступника, тож вирішив більше не займатися справами постійно. Сам приїжджатиму пару разів на тиждень, за всім наглядатиму. Може, слова й банальні, але я тебе кохаю. Вірю, що й ти до мене те саме відчуваєш. Ось, приміряй каблучку. Вибирав на свій смак, не знаю, чи сподобається тобі.

Людмила Петрівна зашарілася, сплакнула й погодилася. Вона потай мріяла про це, хоча самій ніяково було зізнатися: стільки років прожити самій — і раптом покохати на схилі літ.

Катя підбігла привітати матір.

— Мамочко, яке щастя бачити тебе щасливою! Тепер ти в надійних руках. Хоч поживеш заміжня. З Володимиром Васильовичем не пропадеш. Будьте щасливі!

Через пару місяців життя вже йшло звичним плином. Катя працювала в дитячому садку, Максим оперував. Вечорами, притулившись одне до одного, вони дивилися сімейні фільми, допомагали хлопчикам з уроками, весело готували разом. Каті подобалося це життя, зовсім не схоже на колишнє, з Миколою.

Максим стежив за її здоров’ям, наполягав, щоб надягала шарф і рукавиці. Хатні справи він на чоловічі й жіночі не ділив: міг приготувати вечерю, вимити посуд. Його турбота була ніжною.

Одного разу на кухні від запаху смаженого Каті стало так зле, що вона ледь устигла добігти до туалету. Її сильно знудило. Коли вийшла, виявилося, що всі домашні чекають на неї й тривожно розпитують:

— Мамочко, ти захворіла? Може, отруїлася? Я ж учора казав Альоші не купувати той пиріжок, а ти його з’їла. А раптом він несвіжий був?

Максим насупився, оглянув дружину й розпорядився:

— Діти, ми ненадовго поїдемо, побудете самі. Не пустуйте. Маму відвезу до лікарні, треба з’ясувати, що з нею. Мені це не подобається. Катю, навіть не сперечайся. Давай допоможу вдягнутися, на тобі лиця немає.

У лікарні в неї взяли аналізи, направили до кількох спеціалістів. Після обстеження лікар повідомив:

— Вітаємо, ви вагітні. Поки термін невеликий, токсикоз у цей час буває часто. Скоро мине. Чекаємо на вас через два тижні — ставитимемо на облік. Ви чуєте мене? Чого ж ви завмерли?

Катя не могла повірити. Стільки років із Миколою вони не користувалися контрацепцією, і жодної вагітності. А тепер — така звістка.

— Ви впевнені? Я справді вагітна? — перепитувала вона. — Я ж уже рукою махнула, вважала себе безплідною. Яке щастя… У мене буде малюк!

— Трапляється, — усміхнувся лікар, — що з одним партнером вагітність ніяк не настає, а з іншим усе виходить. Це називають ідеальною сумісністю. Тепер бережіть себе, не хвилюйтеся, приймайте вітаміни й ростіть.

Максимові теж важко було повірити в те, що сталося. І тоді він уперше наважився розповісти Каті про своє минуле.