Чоловік обіцяв відшкодувати дружині витрати на дорогі продукти для свекрухи, але в день зарплати віддав гроші матері

У коридор вискочила Лариса Павлівна.

— Не маєш права! Він законний твій чоловік! Нікуди ми не підемо. Поліцію викличу, якщо на вулицю виставляєш!

— Викликайте. Із задоволенням покажу дільничному документи на квартиру. Ні ви, ні Роман тут навіть не зареєстровані. Десять хвилин.

Засунувши руки в кишені, Ольга сперлася об стіну. На збори зрештою пішло п’ятнадцять хвилин. У передпокої літали шкарпетки, лунала добірна лайка, Лариса Павлівна істерично схлипувала.

Роман розмахував руками, намагався щось довести.

— Ще на колінах приповзеш, коли зрозумієш, кого втратила! — погрожував він.

Вхідні двері були відчинені; біля них Ольга чекала, не промовляючи ні слова. Виставила валізу на сходовий майданчик, слідом гидливо виштовхнула два пакети зі свекрушиним пожитком. Останнім вийшов Роман, червоний від злості, бурмочучи прокльони. Лариса Павлівна підхопила мішки, уже не згадуючи про хвору спину.

Сталеві двері зачинилися. Ольга двічі повернула ключ у верхньому замку. У металевому клацанні для неї прозвучала цілковита свобода.

Вона залишилася в передпокої послухати наступний акт водевілю. Тиша в під’їзді забезпечувала чудову акустику.

— Ти винна! — заревів за дверима Роман.

Пролунав глухий удар: він копнув валізу.

— Я ж казав, не нахабній! Треба було потроху гроші з неї тягти, а не все разом загрібати. Дожадібничалася! Я тепер без машини. Завтра працювати на чому буду? — продовжував він.

— Як із матір’ю розмовляєш?! — несамовито закричала Лариса Павлівна.

Почувся гучний ляпас.

— Заради тебе старалася! — продовжила вона. — Нікчемо, свою бабу втримати не зумів!

За дверима перебивали одне одного, лаялися через повернуті гроші. Долинули докори в слабкості й слова про те, що ключі можна було відібрати силою.

— Любителько на дурняк поїсти! — огризнувся Роман. — Іди ти до біса разом зі своєю телятиною! Через твою жертовню на вулиці опинився!

Сварка тривала; крізь неї Ольга почула ще дві репліки.

— Усе, що з моєї картки тобі переказувалося, повертай!

— Дулю отримаєш. За мої нервові клітини ці гроші!

Лайка почала віддалятися вниз сходами. Пластикові коліщата валізи гуркотіли об бетонні сходинки. Годівниці більше не було, і тепер дармоїди пожирали вже одне одного.

Ольга усміхнулася й повернулася на кухню. Із шафки дістала пакетик зеленого чаю, заварила в улюбленій чашці. Взяла кабачкову ікру й густо намастила шматок батона.