Вона могла б платити вчасно. Пенсія ж пристойна. Просто ілюзія красивого життя, яке було недоступне в молодості, наздогнала її саме тепер, змушуючи витрачати гроші на суцільні дурниці.
До того ж поруч завжди був той, хто витягнув би її до раю на власному горбі. Тепер горб випростався й боляче вдарив її по лобі реальністю.
Вона повільно, намагаючись не робити різких рухів, опустила очі. Зручніше перехопила ридикюль, потихеньку засовуючи червоні кутики газових квитанцій, що стирчали, глибше на дно.
— Мариночко, ти вже не сердься, — незвично тонким, запобігливим голосом пробурмотіла свекруха. — Біс поплутав. Стара я, забудькувата. Ці рахунки сама закрию. Завтра ж до банку піду. У мене там на вкладі наче відсотки набігли.
Вона кинула жалісливий погляд на пом’ятого сина.
— Дімочко, ти лоба зеленкою помаж, болить, мабуть. Ну, я піду. Пізно вже. Кури в мене там не годовані.
Людмила Василівна поклала ключ від квартири на тумбочку й вийшла. Двері зачинилися за свекрухою тихо, майже беззвучно. Вона зрозуміла все з першого разу.
На сільську хитрість і нахабство невістка відповіла залізобетонною, моторошно ідеальною життєвою мудрістю, пробити яку було неможливо.
Марина подивилася на чоловіка.


















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.