Життя без прикрас— Розповідайте, — сказала Оксана, завершивши дзвінок і прибравши папки зі стільця. — Без ліричних відступів. Коли, які документи, чиї слова.
Поки Лара говорила, Оксана доїдала яблуко й робила нотатки на звороті старого конверта. Потім узяла дублікат договору. Прочитала все, неквапно, ворушачи губами.
— Добротна робота. Григорій Борисович належав до старої нотаріальної школи. Посвідчення здійснене до реєстрації шлюбу, діяти договір почав із весілля — усе відповідає Сімейному кодексу. Роздільна власність на майно, яке ще тільки придбають, законом дозволена. Умова щодо будинку точна, без лазівок; ремонт і вкладення теж враховані. Розповіддю про те, що чоловік власноруч підвищив вартість будинку, тут не відбутися.
— А вимога звільнити будинок за двадцять чотири години?
— Папір, не більше. — Оксана відклала яблучний огризок. — Власника таким повідомленням не виселиш. Дайте йому хоч двадцять чотири години, хоч двадцять чотири хвилини — нічого не зміниться. Вашим підписом підтверджено отримання, тільки його.
— А самого Віктора можна виселити?
— Він зареєстрований тут і залишається вашим чоловіком, членом сім’ї власниці. Поки шлюб існує, він має право користуватися будинком. Коли розлучитеся, подамо позов: колишній член сім’ї це право втрачає. Тоді отримаємо рішення суду про виселення.
— Отже, доти нам жити в одному будинку?
— Так, доведеться, — спокійно відповіла Оксана. — Тому вхідні двері залиште як є, кодів не змінюйте. Його речей не виносьте. Жодного крику, жодних провокацій — ні з вашого боку, ні у відповідь. Приведе стороннього — ввічливо з’ясуйте, хто прийшов і з якою метою. І записуйте все, що можна записати.
Вона помовчала, глянула поверх окулярів. Так колись дивився на Лару нотаріус.
— Найімовірніше, — продовжила Оксана, — вони спробують оскаржити договір: скажуть, що чоловік опинився у вкрай несприятливому становищі. Спробувати можуть, але підстава слабка. Договір охороняє його фабричне майно й ваш будинок, умови взаємні. Непокоїть мене інше. Невдовзі вони зрозуміють, що самим повідомленням вас звідси не прибереш. Почнуть шукати, чим ударити. Подумайте, що можуть знайти.
— Шукати в мене нічого, — Лара знизала плечима. — Я зазвичай не підписую документів, поки не прочитаю.
— Знайти можна в кожного, — сказала Оксана, беручись за нове яблуко. — Ви поки що просто не згадали.
Лара уклала угоду про правничу допомогу й внесла аванс. Платіж виявився відчутним. Гроші довелося переказати з накопичувального рахунку, куди вона роками відкладала на ремонт веранди й навчання сина.
Дзвінок Максима застав Лару в машині: вона ще не вийшла з неї на архівній стоянці.
— Мамо, тітка Зінаїда телефонувала мені о шостій ранку, — почав він без привітання. — Каже, ти перед усією сім’єю тата принизила й будинок віджала.
— Нічого я не віджимала, Максе. За документами він належав мені від самого початку.
— Вона запевняє, що ти заздалегідь підготувалася.
— Договір підготував твій дід двадцять два роки тому. А я пам’ятала, що він існує.
Максим не відразу продовжив. У слухавці було чути трамвай, що проїжджав там, де він навчався.
— Тато мені не телефонує.
— Ти сам йому зателефонуй.
— А від мене ти чого хочеш?
— Нічого. Не треба вибирати між нами, будь ласка. Це наша з батьком суперечка.
— Але ж він мій батько.
— Тому я й прошу тебе не вибирати.
Після нової паузи Максим заговорив тихіше:
— Ти сама як?
— Іду працювати.
— Гаразд. Я ще зателефоную.
Син закінчив розмову першим. Лара ще хвилину тримала телефон біля вуха, слухаючи тишу.
В архіві ранок ішов своїм звичаєм: читальна зала відчинялася о десятій, коридор пахнув старим папером і мастикою. Лара вдягла халат і розклала в лабораторії метричну книгу, над якою працювала третій тиждень. У книги розійшовся корінець, пліснява з’їла нижні кути сторінок. Пінцет і тонкий імпортний реставраційний папір зайняли її на годину; про все інше вона забула.
Об 11:00 її запросили до директора. Володимир Данилович Лісовський очолював архів останні шість років. М’який, ввічливий, він найбільше боявся неприємностей. Рік тому «Дубровські меблі» оплатили новий планетарний сканер і кліматичну камеру. Відтоді двері лабораторії прикрашала латунна табличка: «За підтримки „Дубровських меблів“».
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.