Життя без прикрасСальма влетіла до Лариси вранці, навіть не постукавши. Такою схвильованою Лариса її ще не бачила.
— Пан розлючений! Кухаря вже прогнав, тепер обіцяє звільнити половину прислуги.
— Що сталося? — Лариса схопилася й квапливо накинула халат.
— Не захотів приймати ліки. Я нагадала йому про призначення, а він відповів, що нянька йому більше не потрібна.
— Ну що ж, — пробурчала Лариса, — зараз нянька прийде й наведе лад.
Сальма встигла схопити її за руку.
— Будьте обережні. Він сьогодні сам не свій.
Але Лариса вже прямувала коридором до його покоїв. У ній наростав знайомий холодний спокій: із ним вона працювала на операціях, де піддатися паніці означало поставити під загрозу чиєсь життя.
Біля вікна, стиснувши келих із водою, сидів Тарік. На мармурі були розсипані уламки посуду, між ними блищали краплі.
— Не наближайтеся, — промовив він, не глянувши на неї.
— Тоді кому все це прибирати? — озвалася Лариса рівним голосом.
— Мені не потрібна ваша турбота.
— А мені не потрібен дозвіл на мою роботу.
Він різко підвів голову. За гнівом, що спалахнув, Лариса розгледіла майже дитячу образу й безсилля.
— Усе ті самі рятівники. Ви теж упевнені, що зумієте мене врятувати?
— Ні. Але мені б не хотілося, щоб ви поранили ноги об ці уламки.
Підійшовши ближче, вона взяла серветку й почала збирати скло. Тарік важко дихав, не відводячи погляду від її рук.
— Ларисо, чому вам не страшно поруч зі мною?
— А вам потрібно, щоб мені було страшно?
— Потрібно, щоб хоч одна людина злякалася по-справжньому. Чужий страх дає мені відчути, що я ще живу.
Лариса перестала збирати уламки й випросталася.
— Лякати людей, щоб почуватися живим, — погані ліки.
— Лікарко, а якщо болить душа — зумієте вилікувати? — примружився він.
— Слухати вмію. Буває, більшого й не потрібно.
— Не треба мене жаліти. — Він відвернувся.
— Я й не жалію. Співчуваю. Це зовсім інше.
У нього вихопився короткий гіркий смішок.
— Ви хоч розумієте, куди приїхали? Тут вам не лікарня. Тут в’язниця, просто стіни вкриті позолотою.
— Людина насамперед замикає себе зсередини, — неголосно відповіла вона.
Тарік прикрив очі.
— Залиште мене, лікарко.
— Не залишу.
Він рвучко підвівся.
— Вам звеліли піти.
— А я відповіла, що залишуся. — Лариса наблизилася ще на крок і підвела обличчя.
Тиша, що запала, приголомшувала. Із саду війнуло вітром, заворушилися фіранки; на обличчя Лариси лягло сонячне світло. Кілька довгих секунд Тарік дивився на неї, потім утомлено опустився на колишнє місце.
— Уперта ви жінка.
— Зате не брешу.
— Гаразд, робіть як знаєте. Тільки дайте мені спокій. — Він махнув рукою.
Після огляду Лариса спустилася в сад і почула, як перешіптуються слуги: шейх знову розлючений, нова медсестра й тижня тут не витримає. Ці розмови не налякали її. Їй було шкода його.
Надвечір вона знову прийшла до нього — з чашкою трав’яного настою. Тарік сидів біля фонтана; під місяцем неголосно переливалася вода.
— Що ви принесли? — запитав він, не дивлячись.
— Заспокійливий збір. Жодної хімії.
— Гадаєте, мене можна заспокоїти травою?
— Жінка з характером вас уже заспокоїла, — усміхнулася вона.
Він поглянув на Ларису, і губи ледь помітно здригнулися.
— Вам би остерігатися власної хоробрості.
— Пізно. Від неї я не лікуюся.
Тарік узяв чашку й зробив ковток.
— Між іншим, лікарко, за вами вже три порушення палацових правил.
— Уже встигла? — здивувалася Лариса. — І що ж я порушила?
— Сперечаєтеся зі мною. Не відводите очей. І звертаєтеся так, наче ми з вами рівні.
— Це скарга чи подяка?
Він замислився.
— Поки що не розібрався.
Коли Лариса зібралася йти, він гукнув її:
— Лікарко Ларисо… — Вона зупинилася. — Навіщо ви приїхали сюди?
— Заробити грошей. — Вона неквапливо повернулася до нього. — І отримати можливість почати заново.
— Ви розраховуєте знайти таку можливість тут?
— Місце не таке важливе, якщо ще збереглася бодай крихта віри в новий початок.
Він довго вдивлявся в неї.
— Незвичайна ви жінка. Зате жива.
— Дякую за настій. — Тарік злегка схилив голову.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.