А Андрій? Розібравшись, його до суду відпустили під зобов’язання з’являтися за викликом. Він виявився не ватажком, а дурнем, пішаком, якого використали й кинули. Але й не безвинним пішаком.
Винесення документів, змова, спроба обдурити дружину були на ньому. Справу його виділили, і суд був ще попереду. А поки він поневірявся по райцентру, ночував у знайомих, перебивався випадковими заробітками.
Той самий Андрій, що мріяв про легке міське життя й нову веселу жінку. Ні життя, ні жінки, ні грошей. Порожньо.
А в Марини навпаки. Ніби скинувши із себе цей гнилий тягар, дім її зітхнув на повні груди. Сироварня пішла вгору.
Історія з чорним рієлтором і чесною сироваркою, яку врятувала кочівниця, розлетілася по району, потрапила в місцеву газету, а звідти й далі. І вийшло дивно. Біда обернулася славою.
До Марини потягнулися покупці не тільки по сир, а й подивитися на ту саму сироварку. Пішли замовлення з міста, з області. Власниця кафе, що брала в неї сир, розширила замовлення вдвічі.
А там і зовсім, із району, запропонували Марині допомогу. Дізнавшись, що вона законна підприємиця, що виробництво в неї чисте, за нормами, їй підказали, як оформити справжню субсидію, справжню підтримку для сільського господарства. Не підроблену, як обіцяв Андрій, а чесну, належну за законом.
І Марина її отримала. На ці гроші добудувала льох, купила ще двох корів, найняла в поміч двох жінок із села, яким там ніде було заробити. Сироварня стала рости…
