Життя без прикрас— Мені б біля вікна сісти, он там.
Дівчина перезирнулася з офіціантом, що підійшов. Високий, із модною стрижкою, років двадцяти двох; на значку — Артем. Пірамідку він спритно сховав у кишеню фартуха, усміхнувся самими губами:
— Звісно, проходьте, сідайте.
Про жоден депозит ніхто не згадав.
Я зайняв своє місце. Навпроти залишався її стілець: майже тридцять років кожного 20 вересня Ганна сідала спиною до зали, щоб бачити мене.
— Я на залу все життя дивлюся, — казала вона. — Хоч раз на рік дай на тебе подивитися.
Колишні наші страви довелося шукати в самому кінці меню. Там іще тулилися чотири рядки, дрібні, немов залишені з ласки. Я вибрав звичну вечерю: два борщі, дві порції пожарських котлет, чайник чаю з чебрецем і два шматки медівника. Подумки вийшло шість тисяч двісті. Я прийшов гостем і цю суму віддав би й оком не моргнувши.
— Поставте, будь ласка, два набори приборів.
— Чекаєте на когось? — запитав Артем.
— Чекаю.
Прибори він приніс. Ще хвилин через десять переді мною з’явилася вже відкоркована пляшка вина.
— Це вам комплімент від ресторану, до вашого вечора.
— Мені не можна спиртного. Серце.
— Нехай для краси постоїть, — відповів він, знизавши плечима.
Так вона й залишилася на столі. Коли подали борщ, я переставив другу тарілку на Ганнине місце, поклав поруч ложку й налив чаю в її чашку. Я розумів, що навпроти ніхто не сидить. Не сприймав порожнього стільця за зайнятий, не чекав, що Ганна візьме ложку. Я замовив цю вечерю на двох, бо саме про це вона попросила мене перед смертю.
До бару від мене було кроків вісім. Слух поки не підводив, та Артем і не намагався говорити тихо:
— Подивися на діда біля вікна: з привидом вечеряє.
Бармен реготнув.
Я взяв ложку. Щоб зрозуміти, що діється на кухні, кухареві не треба зазирати за її двері: однієї ложки вистачає. Наш борщ потребував шести годин. Звечора ставили бульйон на мозковій кісточці, буряк загортали у фольгу й пекли до карамелі. Ганна перед самою подачею додавала ложку моченої брусниці — цього її навчила бабуся.
Тепер у тарілці була гаряча червона вода, підсолоджена й підкислена оцтом. Порошковий борщ. Потім подали котлети, розігріті в мікрохвильовці, а за ними фабричний заморожений медівник. Усередині він іще не розмерзся.
Мабуть, так почувається людина, яка приходить на могилу й виявляє, що пам’ятник украдено. Я все-таки доїв, до останньої ложки: обіцяв. Не ворушачи губами, розповідав Ганні про сільську малину — добре вродила. Про дах на лазні, який сам перекрив, усупереч забороні лікаря. Про те, що ресторан продаю. Мабуть, вона на мене сердиться.
Чай навпроти охолов. На мене ніхто не дивився.
Шкіряну папочку Артем поклав скраю стола. Відійшовши лише на два кроки, залишився чекати — так пильнують гостя, який, чого доброго, піде не заплативши. Я надягнув окуляри. Підсумок прочитав двічі: сорок одна тисяча. Потім дістав олівець і почав перевіряти рядки з тією самою неквапливістю, з якою все життя звіряв накладні.
За два борщі, дві порції котлет, чай і два шматки медівника належало шість тисяч двісті. Тут помилки не було. Далі йшли чужі замовлення: депозит за сьомий стіл — п’ятнадцять тисяч; пляшка червоного сухого — дев’ять тисяч вісімсот; сервірування на другу особу — три тисячі п’ятсот. Ще тисяча двісті за кошик хліба з водою, тисяча п’ятсот за музику й три тисячі вісімсот сервісного збору.
За право сісти там, де тридцять років годували задарма, — п’ятнадцять тисяч. За порожній стілець навпроти, за тарілку, яку я поставив покійній дружині, — окрема плата.
Окуляри я зняв і покликав Артема. Говорив рівно: на своїй кухні ніколи не кричав й іншим не дозволяв. Крик для мене був парою, а пара — жаром, що пройшов повз каструлю.
— Артеме, перевірте, тут, мабуть, помилилися. Моє замовлення коштувало шість тисяч двісті. Пляшку я не замовляв, до вина не доторкнувся, подивіться — повна. І про плату за стіл мене не попереджали.
У папір він навіть не глянув. Спочатку — на штопання біля ліктя, потім на пакет під моїм стільцем. І широко всміхнувся, із задоволенням, яке буває в людини, впевненої в цілковитій безкарності.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.