Життя без прикрас— Не говори, не треба, — швидко зупинила його Іра й підсунула блокнот. — Напиши.
Максим сів і перехопив олівець лівою рукою. Перші рядки виходили нерівними, наступні — дедалі впевненішими. Іра влаштувалася навпроти, повернула до себе блокнот і прочитала:
«Пробачте мені. Я цього не хотів. Денис сьогодні вранці полетів на Балі з Мариною Коваленко, рейс об 11:40. Вона багата, має меблеві салони. Дала йому гроші для фірми, а про весілля нічого не знає. Мама сказала: не підеш замість брата — Ігор Романович відправить тебе до клініки назавжди. Це мій лікар. За непослух він уже замикав мене там на два місяці. Через десять днів Денис приїде, і ми поміняємося назад. Мама казала, що ви проста й підміни не помітите».
Іра відірвалася від сторінки.
— Помітила я вже через хвилину. Тільки не відразу впізнала тебе. А потім ти зробив ключ.
Максим ковтнув, схилився над блокнотом і додав: «Я побачив по вас, що ви зрозуміли. Чекав, що зараз закричите».
— Ти погодився через погрозу клінікою? Тільки тому?
Олівець завмер над папером. Максим довго так сидів, потім почав писати, сильно, повільно втискаючи грифель: «Ні. Рік тому в Дениса в телефоні була ваша фотографія. Я впізнав вас одразу. Мені хотілося ще побачити вас. Хоча б один раз. Пробачте».
Іра не відводила очей від написаного. Потім дивитися стало так боляче, що вона відвернулася до вікна. У темряві за склом погойдувалися сосни.
Тепер поява Дениса на похороні не здавалася їй випадковістю. Його мати ж пам’ятала бабусин дім: сама приїжджала туди по сина. Знала і річку, і землю. Виходило, після смерті старої господині Бондарі згадали про ту, якій усе дісталося.
— А навіщо ми в понеділок їдемо до нотаріуса?
Максим написав: «Мама звеліла ставити підпис усюди, де скажуть. Самих паперів я не читав. Там про вашу землю. Вона пообіцяла Лісовському, що земля залишиться в родині».
Іра взяла телефон.
— Коваленко, ти сказав?
На пошуки сторінки Марини Коваленко пішло пів хвилини. Профіль був відкритий: тисячі підписників, фотографії красивих інтер’єрів, дорогих диванів. Останню публікацію розмістили тринадцять годин тому.
На знімку були два келихи в бізнес-залі аеропорту; за склом виднілося літакове крило. Під фотографією було написано: «Нарешті вдвох. Десять днів раю».
У кадр потрапила чоловіча рука з годинником. Іра збільшила зображення. Сталевий браслет, темний циферблат — подарунок Денисові. Зворотного боку не було видно, але напис на ньому вона знала: «Час наш». Гравіювання до його дня народження замовляла сама.
Вона перевернула телефон екраном до столу. Пальці залишалися спокійними. Біль чомусь минув, залишивши порожнечу й холод, ніби з кімнати все винесли й вимили її до блиску. Півтора року. Усі ці півтора року, думала Іра, і брехня, і розрахунок, і квіти на даху ресторану були заради сорока соток біля річки.
Максим тривожно дивився на неї. Потім вивів у блокноті великі літери: «Що ви тепер робитимете? Я можу сказати мамі, що мені зле. Тоді ви зможете поїхати?»
— Їхати я не збираюся.
Іра відкрила листування з Ольгою: «Завтра о десятій годині зустрінемося в нашому кафе. Прихопи Сімейний кодекс. Поки без запитань, усе при зустрічі».
Подруга теж іще не спала. Майже відразу надійшло: «Відчувала я, що так буде. Прийду за чверть».
Відклавши телефон, Іра повернулася до Максима.
— Тепер слухай уважно. Якийсь час доведеться їм підігравати: помовчуй, кивай, нічого нікому не розповідай. Тільки слухаєшся ти від цієї хвилини мене, не маму. Без мене жодних підписів. Ні з ким нікуди не їдь. Якщо почнуть забирати, негайно напиши. Зрозумів?
Він кивнув.
— І ось іще, — продовжила Іра; уперше за весь довгий день вона ледь усміхнулася. — Досить просити пробачення. З усіх у цьому домі тільки ти сьогодні переді мною ні в чому не завинив.
Максим схилив голову. На сторінку впала крапля й розмила слово «Пробачте». Він квапливо прикрив його долонею.
Іра вийшла з кабінету, обережно причинила двері й темними сходами повернулася нагору. Уже взявшись за ручку спальні, помітила біля порога цупкий аркуш, складений навпіл. Коли вона йшла вниз, аркуша тут іще не було.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.