Тоді зловмисниця підмішала в пляшку міцного алкоголю смертельний хлорид барію й завбачливо залишила її в холодильнику. На щастя, той отруєний напій так ніхто з домочадців і не наважився відкрити. Під час слухань підсудна цинічно заявляла, що її просто обікрали, а захист марно намагався списати все на стан раптового афекту.
Однак незалежна медична експертиза повністю спростувала ці безглузді виправдання холоднокровної вбивці. Згідно з офіційним висновком фахівців, Єлизавета Лісіна була цілком осудною й прекрасно усвідомлювала наслідки своїх вчинків. Клінічна картина її психічного здоров’я не викликала в профільних лікарів жодних сумнівів.
Цей безпрецедентно жорстокий злочин наочно доводить, що затаєна образа може виявитися руйнівною силою, непідвладною часу. Ситуація стає ще страшнішою, коли почуття помсти активно підігрівається чужим сімейним щастям і банальною користю. Найвищу міру покарання в державі на момент винесення вироку вже офіційно скасували.
Суд засудив Єлизавету Лісіну до п’ятнадцяти років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Вирок було оголошено іменем держави при повній залі шокованих слухачів. Як пізніше згадувала вбита горем мати Миколи, невістка завжди пихато повторювала, що створена винятково для високої науки.
У тиші медичної лабораторії ця жінка справді змогла знайти своє істинне, але моторошне покликання. От тільки здобуті хімічні таланти вона застосувала зовсім не за прямим призначенням, холоднокровно вбивши п’ятьох людей. Однією з невинних жертв її витонченої помсти стала навіть маленька семимісячна Машенька.
