— Який ще дах? — підвищив він голос. — Ми відкладали частинами, відмовлялися від зайвих покупок. Я ночами доробляв два проєкти одночасно. Негайно поверни всю суму.
Галина Василівна високо підняла підборіддя.
— Нічого я повертати не стану. Раз переказ зроблено, значить, так було треба. Вважай, що нарешті віддав борг матері.
Оксана мовчки спостерігала за їхньою сваркою. Їй хотілося, щоб Богдан сам побачив наслідки багаторічної сліпоти й уперше провів межу без її підказки. Однак суперечка явно заходила в глухий кут: свекруха не збиралася поступатися, а син іще намагався достукатися до її совісті.
— Галино Василівно, є обставина, яку ви не враховуєте, — втрутилася Оксана. — Рахунок справді оформлений на Богдана, але доступ до нього ви отримали через мій телефон. Ба більше, ви скористалися моєю біометрією, поки я спала й не могла дати згоди.
Свекруха криво всміхнулася.
— І що далі? Побіжиш у поліцію розповідати, що мати взяла у власного сина гроші на ремонт? Там тільки посміються.
— Не посміються. Таємне списання коштів із банківського рахунку з використанням чужої біометрії вважається серйозним злочином. За нього передбачено кримінальну відповідальність, включно з великим штрафом або позбавленням волі. Ваше родинне споріднення з Богданом не дає вам права розпоряджатися його рахунком.
На обличчі Галини Василівни майнула тривога, але відступати вона не хотіла.
— Налякала. Чим ти доведеш, що це зробила я? Твоє слово проти мого. Скажу, що ти сама після застілля переказала гроші, а тепер нічого не пам’ятаєш.
Оксана чекала на таку відповідь. Вона ледь знизала плечима, зберігаючи діловий тон, яким звикла зупиняти найнеприємніші суперечки на роботі.
— Доводити доведеться не самими словами. Банк збереже час входу, дані пристрою та відомості про проведену операцію. Переказ пройшов глибокої ночі, коли телефон був у моїй кімнаті. Богдан підтвердить, що сам залишався біля вогнища й до апарата не торкався, а гроші були відправлені на ваш рахунок. Але це ще не все…
