Я запевняв майстра, що замкнених кімнат у нас немає, але після його повідомлення з підвалу викликав поліцію

Вони вже перебивали одне одного, видаючи подробиці й відмовляючись відповідати за них. Максим казав, що дозу розраховувала мати; Оксана нагадувала, як діти вимагали поквапитися. Ірина запевняла, що допомагала зі страху перед чоловіком. Антон визнавав лише те, що переніс Дмитра, і заперечував, що знав про отруту. Усе, що вони вимовляли, залишалося на записах камер. У мене на очах остаточно розпадалася сім’я.

Я мовчав, доки Оксана не рушила до виходу.

— Ти куди?

— Хочу подихати.

— Залишся тут.

— Силою ти мене не втримаєш.

— Не можу.

Вона вже взялася за ручку, коли надворі коротко й неголосно просигналило авто. Оксана зупинилася. Я подивився на годинник.

— По тебе приїхали.

— Хто?

— Люди, яким поки що потрібно поставити кілька запитань.

Максим схопився.

— Ти покликав поліцію?

— Вона весь цей час була поблизу.

Ірина квапливо, судомно почала збирати речі.

— Без адвоката я більше не говоритиму.

— Правильне рішення.

Людмила схопила мою руку.

— Тату, прошу тебе… Я ж твоя дочка.

Я дивився на неї й згадував недавню розмову про податковий борг. Вона вигадувала загрозу втрати будинку, щоб отримати гроші, а сама чекала, коли отрута доведе справу до кінця.

— Тому мені й важко зрозуміти, як ти на це пішла.

— Я заплуталася. Антон заборгував небезпечним людям, Максим на мене тиснув. Мама повторювала, що виходу немає.

— Можна було сказати мені правду.

— Ти відмовився б допомагати.

— Я все життя вам допомагав.

— Але стільки, скільки було потрібно, ти б не дав.

— Тому ви вирішили отримати все.

Вона заплакала. Раніше я спробував би її заспокоїти; тепер не став. Знову пролунав дверний дзвінок.

Оксана дивилася на мене з холодною ненавистю.

— Ти знищив свою сім’ю.

— Ні, Оксано. Я перестав платити за її злочини.

Я відчинив двері. Зайцев стояв на ґанку з двома співробітниками в цивільному.

— Аркадію Степановичу, нам необхідно поговорити з кожним, хто зараз перебуває в будинку.

Оксана спробувала обійти його.

— Ви не можете змусити мене тут залишатися.

Слідчий пред’явив посвідчення.

— Давати пояснення ви не зобов’язані. Але піти до завершення слідчих дій не можна.

— Чому?

— Ми розслідуємо викрадення Дмитра, замах на вбивство та розкрадання грошей.

За ним з’явилися інші співробітники. Один пішов до сходів у підвал, двоє попрямували до їдальні. Максим не рухався. Людмила й далі плакала, Ірина тремтячими пальцями набирала адвоката. Антон дивився у вікно, ніби прикидав, чи можна вийти через сад.

Зайцев зажадав покласти телефони на стіл. З першого разу ніхто цього не зробив; повторив він уже набагато жорсткіше. Ірина підкорилася першою, за нею Людмила. Антон тягнув час, доки до нього не підійшов співробітник. Максим кинув телефон біля своєї тарілки.

Тільки Оксана, як і раніше, тримала апарат.

— Мені потрібно зв’язатися з юристом.

— Спочатку зафіксуємо пристрій, потім зателефонуєте.

Вона подивилася на екран, і я помітив рух її пальця.

— Нічого не видаляйте, — попередив Зайцев.

Оксана з розмаху кинула телефон на підлогу. Корпус розколовся, проте екран і далі світився. Співробітник негайно підняв апарат і поклав у пакет.

— Це не доказ.

— Оцінюватимуть усі зібрані матеріали разом, — відповів слідчий і звернувся до мене: — Запис сьогоднішньої вечері теж знадобиться.

— Його збережено.

Оксана подивилася на мене. Тепер до неї дійшло: усе сказане за столом чув не лише чоловік, якого вона вважала розгубленим. Кілька камер записували розмову.

Зайцев по черзі роз’яснював присутнім права, але негайно затримувати всіх не збирався. Треба було вилучити пристрої, оглянути приміщення й документи, звірити зізнання, що пролунали, з тим, що слідство вже знало.

Він попросив мене пройти до кабінету.

— Ми отримали більше, ніж розраховували, — сказав він неголосно. — Вони підтвердили, що знали про капсули, таємну кімнату й стан Дмитра. Тепер не втручайтеся.

— Що ви збираєтеся робити?

— Найімовірніше, Оксану й Максима затримаємо сьогодні. Щодо інших вирішуватимемо після допитів, коли уточнимо участь кожного.

— Вони всі там були.

— Це відомо. Але обвинувачення має назвати дії кожного: хто викрадав і утримував, хто давав воду, хто переказував кошти, хто знав про отруєння. Половину вони самі зараз розповіли, і все це записано.