Я відкладала на вікна й страховку, але чоловік вирішив сам розпорядитися моїм зарплатним рахунком

— Ми передумали, — задкуючи до виходу, пролепетала вона. — Колір не пасує. І камінь каламутний. До побачення.

Розвернувшись, вона рвонула до виходу з торговельного центру, геть забувши про хворий поперек.

Удома настав останній акт трагедії. Олексій випустив телефон на диван. У голові гуло: борг банку, 39,9% річних, заощаджень на комп’ютер поменшало. В усьому винна Іра.

Зі спальні вийшла Ірина в зручному домашньому костюмі, свіжа, відпочила, незворушна. Жодних качалок чи сковорідок — планшет. Олексій ніби матеріалізувався перед нею в коридорі: біліший за папір, важко дихаючи.

— Що ти накоїла? — видихнув він, стиснувши кулаки до хрускоту в суглобах. — Навіщо моїх до моєї кредитки під’єднала? Ти хоч розумієш, на скільки мене розкрутила?

Ірина зупинилася, відпила з чашки, яку тримала в другій руці, й поставила її на комод. Випроставшись, усміхнулася чоловікові й подивилася йому в очі — так інженер оглядає місце вже усунутої аварії.

— Олексію, любий, ти ж сам казав: ми одна сім’я, — неквапливо відповіла вона. — Пояснював, як важливо ділитися. Хотів маму й сестру забезпечити, стати їм опорою? Тепер маєш можливість. Повністю, без посередників. Родичі твої — кредити теж твої.

Вона ступила вбік. Біля вхідних дверей стояла велика валіза — сіра, на коліщатках. Олексієві черевики стояли поруч із нею; там само акуратно склали його зимову куртку.

— А зараз, спонсоре року, чимчикуй до мами. — Ірина вказала на валізу. — Разом розберетеся, як твій банківський борг виплачувати. Заодно вирішите, за які шиші Наталя особистий бренд побудує. Ключі поклади на тумбочку. Завтра подам заяву на розлучення, мито сама сплачу, так уже й бути.

Олексій судомно ковтав повітря, дивлячись то на усміхнену дружину, то на зібрані речі. Під уламками його грандіозного задуму опинилися і кредитний рейтинг, і шлюб. Сперечатися було марно: система перекрила несправний вентиль.

Він пішов. За ним глухо зачинилися двері — остаточно.