---
Тут Ганна Вадимівна побачила доньку.
— Ой, Полечко, приїхала!
Мама кинулася до неї, і Поля знову відзначила, як та погарнішала й помолодшала. Вона з вдячністю глянула на господаря дому, який теж ішов до неї, витираючи руки просто об штани. Досі вона бачила Павла Васильовича лише раз, коли він приїздив знайомитися з нею та Станіславом. Її довго непокоїло, що мати вирішила пов’язати життя з чоловіком, якого до пуття не знала. Виявилося, дарма: годі було сумніватися, що мама з ним щаслива. За це Поля його поважала й була йому вдячна.
Свого батька вона майже не пам’ятала. Як казала мама, він любив випити й побитися, за що вона його й прогнала, коли Поля була зовсім маленька. Відтоді мама присвятила їй усе життя і вже напевно заслужила своє щастя. Полі було ніяково з’являтися зі своїми бідами в цьому тихому затишному куточку.
— Мамо, я ж ненадовго, — сказала вона, коли всі троє сіли за стіл у дворі. — Мені треба якнайшвидше знайти підхожу роботу. Ти ж розумієш, зараз для мене це найважливіше.
— Зараз тобі важливіше заспокоїтися й оговтатися. Нова робота тут навряд чи допоможе. Правду я кажу, Павле? — У погляді, яким Ганна Вадимівна глянула на чоловіка, був недвозначний натяк.
— Щира правда. Залишайся в нас, Полю, ми тебе не відпускаємо. Скільки разів ти вже обіцяла до нас приїхати? От тепер і надолужиш.
— Дякую за гостинність, Павле Васильовичу. Тільки мені й справді треба…
— Нічого не знаю. Мені підлогу в підвалі заливати, а мама твоя сама нудьгує. Ціле літо попереду: зможете й погуляти вдвох, і наговоритися.
Поля поблажливо всміхнулася й кивнула. Так вона й залишилася в матері з Павлом Васильовичем на все літо.
У Ганни Вадимівни був невеликий город, і Поля допомагала їй поратися на ньому, а заодно взялася допомагати Павлові Васильовичу заливати підлогу в підвалі. Він казав, що то не жіноча справа, а Полю вона так захопила, що саме за цією роботою їй чомусь найкраще вдавалося відволіктися від невеселих думок. І гуляла вона багато: хотілося обійти кожну вуличку в селищі, подивитися на все, що тут було вартого уваги.
Десь наприкінці серпня Поля зупинилася біля паркану одного з будинків. Через нього звисало гілля великої яблуні, і червоні яблука здавалися такими соковитими, що вона не втрималася й зірвала одне.
— Он ти, виходить, яка. Злодійка.
Поля злякалася голосу за спиною й машинально сховала яблуко за спину. Озирнувшись, зустрілася поглядом із чоловіком, який стояв, спершись на капот машини.
— То ти тоді на дорозі награбоване стерегла? — глузливо спитав він. — Сидиш, плачеш: совість замучила, чи що?
Поля кілька секунд намагалася збагнути, про що він говорить. Тоді помітила номер на машині. Спрацювала професійна пам’ять на цифри: ще тоді, на дорозі, вона про всяк випадок запам’ятала номер незнайомого позашляховика. То ось хто пропонував її підвезти.
— А у вас у селі всі так пласко жартують?
Чоловік ще трохи подивився на неї, а тоді лагідно всміхнувся.
— Зате яблука в нас у селі смачні. Беріть іще, пригощайтеся.
— Дякую, — пробурмотіла Поля: від його пильного погляду вона зніяковіла.
Дорогою назад Поля думала, як дивно було зустріти саме тут чоловіка, який тоді зупинився на узбіччі. Він же міг проїхати повз, а натомість спитав, що в неї сталося, і запропонував підвезти. Тепер біля яблуні вона впізнала його за номером машини.
Ще дивніше було те, що їй зараз спокійно, навіть весело. Лише напередодні вона отримала документ про розлучення. Розлучатися вона не хотіла, усе відбулося без неї, а проте сьогодні після тієї зустрічі вона поверталася в доброму гуморі. Мав рацію Павло Васильович, і мама теж мала рацію: Полі треба було відпочити саме в такому місці. Селище нагадувало маленьке тихе містечко, ніби загублене серед гамору сучасного життя.
За вечерею Поля розповіла, як зупинилася біля яблуні й кого там зустріла. Про яблука теж не забула: такі вже смачні вони виявилися.
— Ти, мабуть, Артема зустріла, — припустив Павло Васильович. — Більше ні в кого на тій вулиці такої машини немає. Добрий чоловік. Тільки згорьований.
— Чому згорьований? — Поля насупилася.

















Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.