Зустріч із батьками Світлани тільки розпочалася, а мати нареченого вже обговорювала переїзд вагітної доньки до їхньої квартири

— Слушна пропозиція, — голосно сказав Аркадій Юрійович і грюкнув долонею по столу. Чашки підстрибнули. — А мені подобається ваш діловий підхід, Раїсо Вікторівно. Одразу брати бика за роги. Поважаю.

Свекруха розквітла. Валерія гордо випнула підборіддя й переможно глянула на Світлану.

— Тільки в мене є зустрічна пропозиція, — провадив батько, спираючись могутніми ліктями на дубову стільницю. — Щоб, так би мовити, оптимізувати процес. Раз ваша Валерія зі своїм творчим чоловіком в’їжджає до нашої квартири, то ми з дружиною переїжджаємо до вашої двокімнатної. Логічно. Логічно.

Усмішка на обличчі Раїси Вікторівни ледь здригнулася й поповзла вниз.

— Зачекайте, як це — до моєї двокімнатної?

— А отак. — Аркадій Юрійович почав загинати товсті пальці з машинним мастилом, що в’їлося в шкіру. — Світлана з Ігорем залишаються тут. У доньки тут законна частка у квартирі. Нема чого поневірятися по найманих кутках, коли є законні квадратні метри. Валерія із Сергійком заїжджають, як ви й просили. Ну а ви, Раїсо Вікторівно, звісно ж, перебирайтеся сюди, до дітей.

— Я сюди? — Голос свекрухи зірвався на вереск.

— А як же? — Аркадій Юрійович розвів руками, зображаючи крайню міру здивування. — У Валерійки скоро дитина, їй допомагати треба. Пелюшки прати, кашки варити, Сергійкові умови для творчості забезпечувати. А тут і Ігорик зі Світланою поруч. Цілий гуртожиток. П’ятеро дорослих, одне немовля і мій кіт. Життя завирує. Будете за майбутньою дитиною наглядати. Борщі на всю ораву в шестилітровій каструлі варити. Чергу до туалету вранці займати. Романтика.

Валерія злякано впустила ковбасу.

— А на ремонт, — батько Світлани хитро примружився, — ми скинемося по-свійському, навіть не сумнівайтеся. П’ятсот від нас, п’ятсот від вас. Ми свою частку у вашу двокімнатну вкладемо. Шпалери там переклеїмо під наш із Людочкою смак, а ви тут крутіться за свої. Це називається розподіл фінансів.

У вітальні зависла така тиша, що було чути, як цокає старий настінний годинник із зозулею і як кіт Барсик голосно хрумтить сухим кормом у коридорі. Свекруха сиділа з роззявленим ротом, хапаючи повітря. Уся її хитромудра схема, за якою вона позбувалася доньки, спихнувши її на шию чужим людям і водночас залишаючи собі порожню двокімнатну для спокійного життя, розсипалася вщент.

— Тобто — переїжджайте до нас? — першою отямилася Валерія. Вона втиснулася у спинку дивана, обхопивши живіт руками. — У нас же там усе життя, мої речі, мамина спальня. Як ви туди переїдете?