Він був певен, що зумів приховати поїздку, аж поки не побачив вираз обличчя дружини на порозі

Роман ділив із дружиною ліжко рідко. Він незмінно засмикував штори й гасив світло, пояснюючи, що так йому зручніше. Невдовзі зникла і показна делікатність: чоловік почав відкрито навіювати Оксані, що за кожну хвилину його уваги вона має бути вдячною.

— Хто ще захоче жінку, яку навіть цілувати неприємно? — кидав він, добре знаючи, куди вдарити найболючіше.

Оксана ковтала образу й не сперечалася. Вона й сама поступово повірила, ніби Роман зробив великодушний вчинок, коли погодився з нею одружитися. За це уявне благодіяння жінка намагалася звільнити його від будь-яких хатніх клопотів.

Чоловік жив у квартирі, мов постоялець, якого належало обслуговувати. Він не мив за собою тарілку, не виносив сміття й не допомагав із прибиранням, а Оксана, хоч би як утомлювалася, подавала йому їжу й підтримувала довкола бездоганний лад. Через пів року після весілля Роман утратив роботу.

Сім’ю треба було утримувати, і Оксана попросилася прибиральницею до сусіднього офісу. Закінчивши день у бухгалтерії, вона переходила до іншої будівлі, мила кабінети, коридори й туалети. На основному місці ніхто не знав про її підробіток, а в другому офісі вона з’являлася після відходу працівників і нікому не заважала.

Роман тим часом удавав бурхливі пошуки. Він щодня читав газету й уважно переглядав оголошення наприкінці, але щоразу виявляв, що відповідних посад немає. Кілька разів він навіть телефонував роботодавцям, однак до співбесід так і не дійшло.