Дощ не вщухав. Марина не стала одразу викликати машину й пішла вулицею пішки. Їй були потрібні холодне повітря, рух і час, щоб укласти почуте в голові. Десь у цьому чи іншому районі жила двадцятишестирічна Марія — сирота при живому батькові. Поки Дарина росла в достатку й тримала тата за руку, її сестра дорослішала без нього.
Несправедливість не була провиною Дарини, але від цього не ставала меншою. У двох дівчат був один батько й зовсім різне дитинство. Одна знала його щоденну любов, інша — лише відсутність і рідкісні дитячі подарунки, сенс яких, можливо, давно забула.
Дарина написала, що хвилюється. Марина відповіла: «Повертаюся додому. Вранці все розповім». Донька уточнила, чи має вона на увазі квартиру бабусі. Марина подивилася на екран і набрала: «Так. До бабусі». Уперше за багато років слово «додому» означало для неї саме це місце.
Сорок кілометрів пішки пройти було неможливо. На перехресті вона замовила таксі, сіла на заднє сидіння й заплющила очі. Водій спитав адресу, і Марина повторила її вже без внутрішнього спротиву.
Галина Степанівна не лягала. Вона чекала на кухні з охололим чаєм. Побачивши промоклу доньку, встала й мовчки обійняла.
— Пробач, що тоді не сказала.
— Я знаю, мамо. Ти вирішила, ніби мовчання збереже мені щастя.
— Так. Тільки мовчання нічого не зберегло.
До світанку Марина переказувала розмову: знайомство Олега з Надією, народження Маші, рідкісні зустрічі, відступ перед матір’ю, смерть жінки й багаторічний страх батька. Галина слухала, час від часу витираючи очі краєм хустки.
— Бідна дівчинка, — сказала вона. — Втратити матір тяжко. Але знати, що батько живий, перебуває недалеко і все одно не приходить, може бути ще болючіше.
— Я веліла йому знайти її.
— Послухає чи ні?
— Тепер послухає. Йому більше нема за що ховатися.
Сірий світанок поступово витісняв нічну темряву. Марина раптом зрозуміла, що не хоче віддавати пошук повністю Олегові.
— Я сама хочу знайти Машу. Не заради нього — заради Дарини. У моєї доньки є сестра, і вона має знати, що може з нею зустрітися.
Галина Степанівна попередила: поява незнайомих родичів здатна поранити обох. Марина погодилася, але сказала, що право вибору знову не можна відбирати. Спершу вона поговорить із Дариною, потім вони вирішать разом.
Донька приїхала вранці. Останні дні змінили її: обличчя осунулося, погляд став серйознішим. Ледве переступивши поріг, Дарина попросила розповісти все без замовчувань. Галина Степанівна пішла до кімнати, залишивши їх удвох.
Марина виклала історію Надії й Олега, пояснила, чому молода мати залишилася сама і як батько остаточно зник після знайомства з новою нареченою. Розповіла про смерть Надії й про те, що вісімнадцятирічна Марія залишилася сама, хоча її батько був живий.
Дарина довго мовчала.
— Отже, у мене є старша сестра. Їй двадцять шість, і тато весь час це приховував.
— Так.
— І бабуся Галина знала?
— Знала про дитину, але не про те, як усе сталося.
Дарина пройшлася тісною кухнею. У неї не вкладалося в голові, як людина могла відмовитися від власного немовляти, а потім побудувати нову сім’ю й поводитися так, ніби минулого не існувало.
— Я теж не розумію, — зізналася Марина. — Іноді люди чинять жорстоко не тому, що хочуть завдати болю, а тому, що надто слабкі, щоб прийняти наслідки.
— Слабкість його не виправдовує.
— Ні. Вона лише пояснює механізм.
Дарина зупинилася біля вікна. У дворі гойдалися на вітрі голі гілки, у калюжах відбивалося низьке небо.
— Я хочу знайти Марію. Вона ні в чому не винна. І я не хочу втратити сестру, навіть не дізнавшись її.
Марина підійшла ближче. Усю ніч вона чекала саме цього рішення.
— Я теж хочу допомогти, але вибір має бути твоїм. Сестрою їй станеш ти, не я.
— А ким будеш ти?
— Колишньою дружиною її батька, яка не знала про її існування. Не найзрозуміліша роль, але іншої в мене немає.
Дарина не хотіла, щоб Олег з’явився першим із грошима, вибаченнями й спробою полегшити совість. Вона запропонувала розшукати Марію самим і дати їй можливість вирішити, чи потрібна їй зустріч із батьком. Марина погодилася. Вони обійнялися, і мати знову здивувалася, як швидко дівчинка з косичками перетворилася на жінку, здатну ухвалювати власні моральні рішення.
— Отже, шукатимемо разом…
