Життя без прикрасВін був років на двадцять молодший за мене: високий, засмаглий, усмішка білосніжна, плечі — як у шафи. Футболки вибирав обтислі, щоб біцепси залишалися на видноті. Зі мною розмовляв, наче з дідусем, якого привезли на екскурсію.
— Дядьку Вікторе, зайнятися б вам пресом. Скоро з таким пузом у двері не пройдете. Та жартую я, жартую! А машина у вас усе та сама, стара Toyota? Серйозно? Себе поважати треба.
До моїх тренувань справа не дійшла жодного разу. Зате Маргарита займалася з ним щодня, по кілька годин. Спортзал я сам обладнав у підвалі. Дружина розквітла, хоча зі мною залишалася холодною, а я у свої шістдесят три, як дурень, радів: нарешті взялася за здоров’я. Був сліпий, бо бачити не хотів.
Дрібниці впадали в око. Телефон Маргарита тепер залишала екраном до столу. Якось уранці я побачив Ігоря на нашій кухні — у моєму халаті.
— Мій переться, дядьку Вікторе. Ви вже не ображайтеся.
Якось у листопаді прокинувся о другій годині ночі: місце поруч порожнє. Уранці Маргарита пояснила:
— Не спалося, вийшла погуляти надвір.
У листопадовий двір, серед ночі. І це я проковтнув. Мені не хотілося ні скандалу, ні з’ясування стосунків. Хотілося залишити у своєму житті бодай трохи спокою.
Три тижні тому мені виповнилося шістдесят три. Маргарита вручила конверт, цьомнула в щоку:
— З днем народження, котику. Ти себе зовсім загнав цими будовами, сірий увесь. Час відпочити: без дзвінків, без виконробів, навіть без мене. Два тижні в Стамбулі, п’ятизірковий готель, Босфор із вікна, турецька лазня, масаж. Поїдеш сам. Вимкнеш телефон і поживеш собі на втіху.
Я розчулився. Дбає про мене, а я, старий дурень, устиг недобре подумати.
— А сама ти? — запитав я.
— Мені тут вистачить клопоту, котику. Та й Ігорчик без мене занудьгує. Лети, за нас не турбуйся.
Через тиждень Маргарита повернулася до відпустки, але вже з іншого боку:
— Вітьку, тут же робота не зупиниться: будівництва, податкова, банк, постачальники. Раптом знадобиться підпис, а ти лежиш на пляжі, телефон вимкнений. Залиш мені довіреність про всяк випадок. Я тебе підстрахую.
Я замислився. Генеральна довіреність охоплювала все: компанію, вклади в банку, будинок. Мені це не сподобалося. Але Маргарита переконувала так лагідно, так зазирала мені в обличчя, а нотаріус була її знайомою. Нас прийняли швидко, без черги.
Я поставив підпис.
Увечері перед вильотом валізу зібрала Маргарита.
Сама.
За всі наші роки такого не було: раніше вона ніколи не бралася сама складати мої речі.
— Не відкривай до Стамбула, гаразд, пообіцяй мені, — сказала вона, застібаючи блискавку. — Я дещо поклала, сюрприз. У номері подивишся і згадаєш мене.
— Обіцяю, — усміхнувся я.
В аеропорт уранці повіз Ігор. У Маргарити, за її словами, розігралася мігрень. У передпокої вона поцілувала мене, довго не випускала лацкани піджака.
— Як долетиш, зателефонуй, котику. Ні, знаєш, не телефонуй. Відпочивай. Сама тебе знайду.
Усю дорогу Ігор мовчав, тільки пальці постукували по керму. На парковці без моєї допомоги вийняв валізу з багажника. Докотив до стійки реєстрації й підняв на стрічку теж сам. Коли багаж поїхав, поплескав мене по плечу.
— Щасливо, дядьку Вікторе. Гарненько відпочиньте. Поспішати вам тепер нікуди.
Усміхнувся якось незрозуміло й одразу відвів очі. Я не знайшов пояснення цій усмішці.
А потім я вийшов із літака на прохання незнайомої стюардеси. За спиною грюкнув люк, під ногами гудів телескопічний трап. Я йшов, лаючи себе: «Дубровський, ну й ідіот. У шістдесят три роки дівчисько послухав. Готель тепер пропаде, штраф заплатиш. Маргарита тиждень гризтиме — і заслужено».
Біля кінця трапа стояли Наталія і молодий коротко стрижений працівник служби безпеки аеропорту.
— Вікторе Геннадійовичу, дякую вам, — сказала вона тремтячим голосом. — Дякую, що мені повірили.
— Поки що я вам анітрохи не вірю, — відрізав я. — Пояснюйте, що за цирк ви влаштували. Інакше надішлю скаргу в авіакомпанію. З роботи ви вилетите раніше, ніж цей літак устигне відірватися від смуги.
— Поясню, — кивнула Наталія. — Тільки ходімо звідси. Будь ласка, за мною.
Працівник перевів погляд із неї на мене й підніс рацію:
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.