Життя без прикрасЯ розреготався. Від смерті Тамари я ще так не сміявся. За пів року ми з Маргаритою одружилися.
Катя незлюбила її відразу. Після першої спільної вечері — вони пробули за столом лише пів години — донька сказала мені вже в машині:
— Тату, вона роздивляється тебе, як касир купюру: справжня трапилася чи фальшива.
— Катю, годі, — розсердився я. — Це ревнощі. По-твоєму, я маму зраджую.
— Ні, тату. Я за тебе боюся.
Я підвищив голос, потім уже кричав: дорослий чоловік, сам вирішу, з ким жити, не треба мене вчити. Донька поїхала в сльозах.
Спочатку мені жилося з Маргаритою щасливо — принаймні тоді я так думав. Зараз певності в цьому немає. Вона зустрічала мене після роботи, уміла бути ласкавою, веселою, легкою. Я розбирав кошториси, вона сиділа поруч; я жартував, вона сміялася. На будови їздила зі мною, взувши гумові чоботи. На старість витягти щасливий квиток — саме таким мені уявлявся наш шлюб.
А від близьких мене відсували потроху, по сантиметру. Я не помічав. Друзі перестали бувати в нас. Маргарита пояснювала:
— Знову твій Ілліч нап’ється, знову почнуться масні анекдоти.
Брат перестав телефонувати. І на це в неї було пояснення:
— Вітьку, він же заздрить тобі. Невже сам не бачиш?
З донькою вона воювала без жодних церемоній, але тільки не на моїх очах. При мені — лагідність і привітність:
— Катрусю, поклади собі ще салату. А яка ж у тебе гарненька кофтинка!
Лише згодом я дізнався, що на кухні, варто було мені відійти, лунало інше:
— По батькові грошики припхалася, злидото? Обійдешся. Тобі нічого не дістанеться, зрозуміла? Ні копійки.
Катя розповідала мені про це. Я їй не вірив, вважав, що вона обмовляє Маргариту.
На мій шістдесят перший день народження, позаминулої осені, у заміському будинку зібралося людей із тридцять. Шашлики, музика. Катя приїхала разом із Максом і Федьком, привезла альбом: на старих світлинах ми з Тамарою були молоді. Розглядаючи подарунок, я ледь стримав сльози.
Надвечір гості зібралися їсти торт. Тут зі спальні долинув крик Маргарити:
— Зник! Діамантовий браслет зник! Вікторе, той самий, на річницю! Я залишила його на трюмо!
Зчинилася метушня. Гості перезиралися, Маргарита бігала з кімнати в кімнату, плакала, заламувала пальці. Потім завмерла посеред вітальні. До доньки вона повернулася навмисне повільно.
— Катрусю, ти ж була в спальні, — сказала вона тихо, крижаним тоном. — Я бачила. Покажи нам, будь ласка, сумочку.
— Що ти сказала? Ти збожеволіла? — Катя зблідла.
— Якщо приховувати нічого, покажи.
Гордість не дозволила доньці відмовитися. Вона жбурнула сумку на стіл, відкрила її. Разом із ключами й вологими дитячими серветками вивалився браслет. Під люстрою зблиснули діаманти.
На кухні капав кран. Тепер у вітальні стало так тихо, що ми його чули.
— Не брала я, тату, — шепотіла Катя. — Тату, мамою тобі присягаюся, не брала. Це вона підклала його мені.
— Я підклала?! — скипіла Маргарита. — Вікторе, чув? Їй ще вистачає нахабства мене звинувачувати! Злодійка! На батьковому дні народження, при всіх!
Я стояв серед гостей. На столі лежала прикраса, яку я колись сам купив. Федько був наляканий, у доньки тремтіло підборіддя. Дивлячись на них, я промовив найстрашніші для батька слова:
— Катю, йди геть. Більше бачити тебе тут не хочу.
Макс без жодного слова взяв сина на руки. Донька довго дивилася на мене — сліз уже не було.
— Колись ти зрозумієш, тату, тільки б не надто пізно.
Вона пішла. Через куплений мною браслет я втратив доньку й онука.
Після того дня народження Маргарита ніби перестала носити колишню маску. Гостей, як і раніше, зустрічала мила жінка, мені ж діставалися роздратування й холод.
— Вікторе, знову всю ніч хропів! Ти мене до стану зомбі довів. І перестань ти розповідати про заливання бетону, скільки можна? Мені нудно це слухати, нудно! Краще б на себе в дзеркало глянув: живіт, лисина. До спортзалу б хоч раз дістався.
За два місяці в нас з’явився Ігор.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.