Життя без прикрасВона затулила обличчя долонями й тихо заплакала.
— А про дачу відразу відповіла, — продовжила Наталя. — Через хвилину. Я помітила, мамо, як ти на годиннику перевірила. Бачила.
Валентина підійшла до дочки. Обіймати не стала. Поклала долоню на її гладеньке світле волосся, укладене в дорогому салоні, і погладила по голові, як маленьку.
Від вікна Мишко за весь цей час не відходив. У відповідь на батьків погляд він похитав головою.
— А мені нема чого сказати. Я нічого не знав, на трубопроводі працював. Ларисці дякуйте, це все вона.
Він знову відвернувся до вікна. Степан випростався, поклав долоні на коліна. Валентина бачила, як він утомився і як важко йому продовжувати. Говорити йому зараз хотілося найменше, але він уже вирішив.
— Тепер головне. Дачу продавати я не буду. Руслане, зателефонуй покупцеві: батько передумав. Улітку самі туди поїдемо. Поки сил вистачатиме, їздитимемо. А квартиру ми з матір’ю вирішили заповісти Мишкові й Ларисі, на Таню. У понеділок до нотаріуса сходимо, оформимо як годиться. Дача після нас теж їм залишиться. Поки живі, житимемо у своєму домі.
— Несправедливо це, — уперше заговорила Жанна. Голос був холодний і рівний. — Ми вам стільки допомагали. Руслан завжди…
— Чим допомагали? — запитала Валентина без злості.
Жанна розтулила рота, подумала, але відповісти не змогла.
— А тебе, синку, попрошу повернути те, що забрав, — Степан подивився на Руслана. — Холодильник, телевізор, мотоблок. Матері холодильник потрібен, у неї на балконі молоко замерзає. Добре було б до Нового року. Не вийде — коли зможеш.
Цього разу Руслан, підвівшись, уже не повернувся на місце. Зняв із вішака куртку, почав надягати, ніяк не потрапляючи рукою в рукав.
— Гаразд. Зрозуміло. Усе мені зрозуміло.
Він подивився на Мишка, на Ларису, на матір. Наче збирався щось додати, але промовчав і вийшов. Від грюкоту дверей задзвеніли шибки в серванті.
Жанна ще сиділа. Подивилася на двері, потім на свої руки в шкіряних рукавичках: вона так їх і не зняла. Потім підійшла до Валентини й заговорила неголосно, щоб решта не чули.
— Цей будинок для літніх людей я в інтернеті знайшла. Мені здавалося, вам там краще буде. Я справді так думала. — Вона помовчала. — Пробачте.
Відповіді Жанна чекати не стала, пішла слідом за чоловіком.
Наталя й далі плакала на дивані. Потім підвелася, пробурмотіла щось про таксі й вийшла. Валентина почекала хвилину й пішла за нею.
Дочка сиділа між третім і другим поверхами, просто на брудній сходинці, у своєму довгому світлому пальті. Курила, хоча десять років тому кинула. Тримаючись за поручні, Валентина повільно опустилася поруч. Від сходинки тягло холодом.
— Мамо, я навіть не знаю, що тобі сказати.
— Тоді не кажи.
Вони посиділи мовчки. Унизу грюкнули двері під’їзду. Хтось почав підніматися, побачив їх і обійшов, не дивлячись.
— Можна на Новий рік до вас приїхати? — Наталя не повернула голови. — Якщо пустите мене.
Валентина подивилася на дочку.
— Ми будемо в Мишка. У Лариси й питати треба, кого вона до себе пустить.
Наталя кивнула, загасила об сходинку сигарету.
— Спитаю.
31 грудня вона приїхала з величезним пакетом. Тані привезла ляльку, Мишкові — теплі рукавиці, Ларисі — дорогий вишитий фартух. Був іще магазинний «Наполеон»: свій спекти не вдалося. Для батьків подарунків не знайшлося.
Знявши пальто, Наталя сіла перед дзеркалом у передпокої на табуретку.
— Мамо, заплети мені колосок. Як раніше.
Валентина повільно перебирала її волосся, плела по-старому. Таня стояла біля них і дивилася, як бабуся заплітає тітку.
А 28 грудня до батьківської квартири вже доставили холодильник і телевізор. Про доставку зателефонувала Ніна Сергіївна.
— Вантажівка приїжджала. Двоє вантажників усе підняли, поставили, підключили. Розписалися й поїхали.
Телевізор повернувся той самий. Холодильник виявився новим — невеликим, тихим, із морозилкою. Жодної записки не було. Мотоблок не привезли.
Від Руслана не було дзвінка ні на Новий рік, ні на Різдво, ні в лютому, на день народження батька. Степан теж не набирав його номера. Валентина кілька разів брала телефон, але щоразу відкладала.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.