Життя без прикрасЛариса мовчки роздала тарілки капусняку. Руслан переводив погляд з їжі на неї, потім на батька. Він так і не зрозумів, що відбувається, і до капусняку не доторкнувся.
За десять друга біля під’їзду зупинилося таксі з аеропорту. Наталя прилетіла вранці; тепер увійшла з невеликою дорожньою сумкою, тримаючи телефон у руці. Довгого світлого пальта вона ще не зняла, коли швидко, ніби на бігу, поцілувала матір у щоку. Побачила брата з дружиною, Мишка, Ларису й Таню — і теж завмерла.
— Ого, зібралися всі… — Вона оглянула квартиру. — Мамо, а як же квартира? Ви ж казали…
— Сідай, Наталочко. Поїж із дороги.
Тільки коли всі розсілися, Степан підвівся й відчинив нижні дверцята серванта. Звідти він вийняв синю пластикову папку — ту саму, яку віз на дні сітки під брусничним варенням. Між тарілками знайшлося місце для неї й для паперів. Він розстебнув папку, дістав документи на квартиру й дачу, папери про оплату за жовтень і листопад. Серед них була квитанція, оплачена на їхнє прохання Ніною Сергіївною. Усе розклав рівним рядком, із тією самою акуратністю, з якою колись розкладав деталі на верстаку.
— Ніхто в нас квартири не відбирав. І боргів у нас немає, ніколи не було. Ми вирішили вас перевірити.
З кухні долинало неголосне булькання капусняку. Таня більше не постукувала спицями. Наталя повільно поклала телефон собі на коліна, а Руслан застиг над розкладеними документами.
— Перевірити? — перепитав він нарешті, і голос у нього став вищим. — Ви це серйозно? Тату, тобі сімдесят чотири роки! Ви при своєму розумі? Хіба нормально таке влаштовувати власним дітям?
— Ненормально, — відповів Степан. — Сиди, синку. Давай по черзі.
Він повернувся в крісло й дістав із нагрудної кишені піджака складені вдвоє гроші. П’ять купюр по тисячі лягли перед Русланом поверх квитанцій.
— Упізнаєш? — запитав Степан. — Ми жодної не витратили. Ти нам казав, що ремонт, підлоги розібрані. А в будинку наш телевізор працював. Ми передачу впізнали, раніше її дивилися. І мій мотоблок у тебе під навісом стояв. Пам’ятаєш, я про мастило тобі казав? Замінити збирався.
Червоні плями поповзли в Руслана від шиї до обличчя.
— Тату, ремонт справді триває. Другий поверх…
— Русланчику, — неголосно перебила Валентина.
Тепер дивилися на неї.
— У жовтні, коли ти був у нас, я стояла на кухні з хлібом і ножем, — продовжила Валентина. — З передпокою долинули твої слова до Жанни: «Продамо їхню дачу — і в будинок для літніх людей». Усе до слова чула. І про Наталю теж — що вона на наші дзвінки не відповідає.
Жанна відвела очі. Наталя, навпаки, підвела погляд на брата. Руслан розтулив рота, але так нічого й не промовив.
— І про ліки ще, — продовжила Валентина вже твердіше. — Чотири роки щомісяця батькові надходили таблетки. Я зателефонувала тобі, запитала, чи це ти надіслав. Ти відповів: «Та годі, мамо, нема за що». Усі чотири роки я тобі дякувала, сусідкам розповідала. А купувала їх Лариса. Своєю карткою платила, з кухарської зарплати.
Руслан озирнувся. Лариса стояла в кухонному отворі з ополоником і спокійно, без злості дивилася на нього.
— Я ж не сказав, що надсилав їх, — невпевнено заперечив він, сам чуючи, як звучить його відповідь.
— Ти сказав «нема за що». І справді нема за що: ти для цього нічого не зробив.
Руслан підвівся, постояв і знову опустився на місце. Узяв гроші, покрутив, повернув на стіл. Більше він не сказав ані слова.
Степан повернувся до дочки. Знайшов потрібне в старому кнопковому телефоні й простягнув їй.
— Подивися, Наталочко.
Дев’ять вихідних викликів на її номер — усі без відповіді, усі за той день. Нижче збереглося повідомлення: «Мамо, тату, я на нараді. Зовсім ніяк».
— Ми тоді біля гойдалок стояли, — продовжив Степан. — На дев’ятому поверсі твоє вікно світилося. Кімнатою ти ходила в білому светрі. Поки я телефонував, дивилася на телефон. Потім на підвіконня його поклала, екраном донизу.
Наталя обома руками тримала батьків телефон. Обличчя її скривилося, як бувало в дитинстві після падіння з велосипеда, коли вона намагалася не розплакатися перед Русланом.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.