Життя без прикрасМишко обійняв Степана, потім обережно, ніби боявся зламати, матір.
— Ну й справи у вас. Отже, без квартири залишилися?
За вечерею Лариса розповіла йому правду. Говорила коротко й діловито, наче читала меню на тиждень. Чоловік їв, слухав, не перебиваючи. Але на розповіді про ліки перестав їсти й подивився на дружину.
— Лариско, а мені ти нічого не казала.
— Ти б сперечатися почав?
— Почав би, — визнав він. Помовчавши, повернувся до матері: — Мамо, а якби Лариска не відчинила, куди б ви пішли?
Валентина подумала.
— Не знаю, синку. Мабуть, додому. Сиділи б удвох і розуміли, що самі винні.
Мишко кивнув, ніби почув правильну відповідь.
— Вона б відчинила. Вона в мене всім відчиняє. Навіть лічильники приходять перевіряти — і тих чаєм напуває.
Лариса ляснула його рушником по плечу. Таня зареготала.
Уночі Валентина вийняла із сумки червону вантажівку з єдиним колесом. Перед від’їздом вона останньої миті переклала її до кишені пальта, сама не вміючи пояснити, навіщо бере із собою стару іграшку.
Уранці Мишко голився, коли мати поклала машинку біля раковини. Він узяв її, покрутив у пальцях — і на обличчі дорослого сина Валентина побачила той колишній вираз, знайомий їй із його чотирьох років.
— Мамо, де ти її знайшла?
— За холодильником. Понад тридцять років там лежала.
Мишко розкрив долоню, залишивши на ній вантажівку, і якийсь час нічого не казав.
— Я ж два дні її тоді шукав.
— Пам’ятаю, Мишеньку.
— А ти сказала: «Сам загубив, сам і винен».
Ці слова Валентина забула. Але відразу повірила синові: надто схоже на неї.
— Пробач мені, синку.
Мишко сховав машинку в кишеню.
— Тані віддам. Нехай хоч у неї не губиться.
У ранковій електричці вони їхали вже вп’ятьох. Таня вмостилася біля вікна, поклала на коліна недов’язаний шарф і рахувала стовпи, що миготіли повз. У Лариси в сумці стояла велика каструля, загорнута в рушник: капусняк за рецептом баби Валі, із сіллю, доданою наприкінці.
— Людей годувати треба, навіть якщо чекає важка розмова, — сказала Лариса. — Особливо якщо важка.
У двері сусідки не встигли подзвонити: Ніна Сергіївна вже відчиняла свої двері, ніби чатувала на них біля вічка. Оглянула всіх прибулих — Мишка, Ларису з каструлею, Таню — і віддала Степанові ключ.
— Герань ваша жива. Уявляєте, навіть цвісти надумала!
Валентина зупинилася відразу за порогом власної квартири. Грудень, а тут усе лишалося так, як вона залишила: дзеркало, вішалка, Степанові черевики на полиці. До запаху пилу домішувався слабкий запах герані. Лише на кухні, як і раніше, вирізнявся на лінолеумі світлий прямокутник, а в кімнаті порожніла тумбочка без телевізора. Забутий Русланом подовжувач так і стирчав у розетці.
Лариса заходилася біля плити: поставила каструлю, запалила газ, дістала із шафи тарілки. Таня тим часом обходила квартиру, розглядаючи годинник над кухонними дверима, швейну машинку в чохлі й фотографії. Перед знімком трьох дітей на дачному ґанку вона затрималася.
— Оцей, маленький, у панамці — тато? — Вона показала пальцем.
— Так, тато, — відповіла Валентина.
— А решта хто?
— Дядько Руслан і тітка Наталя.
Таня вдивилася в знімок.
— А на тата вони не схожі.
О пів на другу Валентина побачила з вікна сірий позашляховик. Руслан знову поставив його на газон біля під’їзду, тепер схований під снігом. Вони приїхали з Жанною, але нагору він піднявся раніше за неї.
Уже в передпокої Руслан забарився: на вішалці були Мишкова куртка й Ларисин пуховик, унизу стояли дитячі чобітки. У кімнаті батько сидів у своєму звичному кріслі перед колишнім місцем телевізора, мати сиділа біля нього на стільці. Біля вікна стояв Мишко. Таня в’язала на дивані, а Ларису було видно на кухні біля плити.
— А ви чому всі тут? І де нові господарі? — Руслан озирнувся в бік спальні, наче звідти мали вийти незнайомі люди.
Жанна залишилася біля входу в пальті. Дивилася звідти на каструлю.
— Сідай, Русланчику, — сказав Степан. — Дочекаємося Наталі, потім поговоримо.
— Тату, ми ж домовилися. Покупець о четвертій буде в нотаріуса.
— Сідай.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.