Життя без прикрасІрина подивилася на затиснутий у руці квиток: Дальні Вербниці. До цього глухого лісового селища треба було їхати добу. Але й там дорога не закінчувалася: від станції до обіцяного санаторію залишалося ще сорок кілометрів бездоріжжям. Якщо в такій глушині з нею щось станеться, дізнатися правду буде нікому. Почнуться пологи, поруч опиниться той самий лікар — якщо незнайомка сказала правду, він уже підкуплений. Із лікарні вони з дитиною можуть не вийти, а Олегові залишиться оголосити, що дружина померла під час пологів. Для всіх це буде нещасний випадок, трагедія, про яку розповість невтішний чоловік. А він, залишившись удівцем, стане єдиним спадкоємцем її величезної квартири в центрі міста. Усе, що належало їй, дістанеться людині, яка відправила її в цю поїздку.
На чолі виступив холодний піт. Те, що Ірина три роки відмовлялася складати докупи, тепер з’єдналося, як частини пазла, у страшну криваву картину. Дача вже записана на нього, антикваріат розпроданий, знайомі віддалені. Далі — квиток в один кінець.
Вона підвела очі. Олег повертався крізь натовп зі своєю сліпучою усмішкою, тримаючи пляшку води й пакет яблук. Колишня полуда зникла: замість любові Ірина бачила холодний розрахунок хижака, який відправляє жертву на забій. До відправлення було три хвилини.
— Іринко, тримай воду, — сказав він, підходячи впритул і простягаючи пляшку. — Заходь, рідна. Із провідницею домовився, купе в тебе найкраще, навіть постіль приготована.
Узявши дружину під лікоть, Олег почав м’яко, але нездоланно підштовхувати її до підніжки. Краї сходинок обмерзли. За ними горіло жовте світло, було тепло, а Ірині вхід тепер здавався пащею чудовиська.
— Олеже… — Голос здригнувся. Вона змусила себе глибше вдихнути морозне повітря. — Олеже, мені недобре. Живіт сильно тягне.
Він насупився; відверте роздратування на обличчі промайнуло раніше, ніж його прикрила тривожна маска.
— Отже, тим паче треба в купе. Ляжеш, вип’єш таблетку. Професор чекає, він тобі допоможе. Давай, Ірочко, пора.
Олег потягнувся підняти сумку. Ірина різко вивільнила лікоть.
— Нікуди я не їду! — сказала вона так голосно, що довкола обернулися пасажири.
— Ти що верзеш? — Олег ступив до неї, потемнівши на обличчі, і заговорив крізь зуби, ледь чутно, тільки для неї: — Годі істерити. У вагон сідай. Я квитки купив, за путівку заплатив.
— За труну для мене ти заплатив, Олеже? — спитала Ірина, не відводячи очей.
Він застиг, зіниці розширилися. Маска бездоганного чоловіка на мить зникла, залишивши жорстоке, цинічне, безжальне обличчя. Олег зрозумів: їй відомо. Звідки — він не знав, але план руйнувався.
Схопивши Ірину за плечі, він спробував заштовхати її на підніжку.
— Усередину пішла, я сказав, дурепо ненормальна! — прошипів він, уже не стримуючись.
— Допоможіть! Він тягне мене силою! — закричала Ірина, упершись вільною рукою у дверний отвір.
Люди на пероні захвилювалися. Двоє міцних чоловіків, які курили поруч, покидали сигарети й підійшли. Один ухопив Олега за плече.
— Ти чого на вагітну руки розпускаєш, мужику? — гаркнув він басом. — Відпусти бабу!
Олег відсахнувся, озирнувся. Десятки очей були звернені до них, а привертати увагу міліції йому зовсім не потрібно було. Він примирливо підняв руки.
— Мужики, усе гаразд. Нерви в дружини, гормони. У санаторій боїться їхати, от і зірвалася.
— Я нікуди не поїду, — повторила Ірина, відходячи від вагона за широку спину заступника. — Додому хочу.
Загув поїзд.
— Громадяни, відправлення! — суворо гукнула з майданчика провідниця. — Ви їдете чи залишаєтеся?
Олег перевів погляд із вагона на дружину. На вилицях ходили жовна.
— Залишаємося, — вичавив він, дивлячись на Ірину з ненавистю. — Додому поїдемо.
З вокзалу вони вийшли просто в крижану лютневу хуртовину. Сумку Олег ніс сам, стрімко крокуючи попереду. Жодного разу не озирнувся дізнатися, чи встигає за ним дружина з важким животом.
У таксі не було сказано ні слова. За вікном миготіли міські вогні, Ірину трусило великим дрожем. Поїзд пішов без неї, але тепер вона поверталася у квартиру з людиною, яка замовила її смерть. Що робити далі, вона не знала.
Важкі дубові двері зачинилися за ними, й Олег жбурнув сумку на підлогу.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.