Правда не квапилася. Сергій ударив першим: юристи подали заяву про шантаж, у компанії розіслали листа про «спробу дискредитації фонду», а в соцмережах з’явилися брудні натяки на дружину зниклого водія, яка вирішила заробити на чужому горі.
Ольга прочитала коментарі, хоч Ганна просила не читати. «Чоловік украв, дружина продовжила». «Залиште хвору дитину в спокої». Хтось написав, що багатоніжку принесла прибиральниця, бо «такі люди живуть у бруді». Вона вимкнула телефон, але слова лишилися в кімнаті, на Івановій формі.
Дмитро підняв звіти й побачив порожнечі, замазані рівними таблицями. Накладні сходилися, печатки стояли, підписи були на місці. Тільки логіка розвалювалася: чому дорогий захист проходив через склад Сергія, чому частину закупівель оплачували двічі, чому Іван нібито підписав ящики в день, коли його телефон уже мовчав.
Юрист фонду Микола Кравець сказав чесно:
— Для підозр достатньо. Для суду — замало. Потрібні оригінали, свідок, запис, хтось із клініки.
Романюк надіслав відповідь: архівні файли пошкоджені після технічного збою. Медсестра Олена, за словами клініки, давно звільнилася й «адреси не залишила». Наталя Гончар була готова дати висновок, але теж не могла сказати, хто поставив вкладиші.
Увечері Дмитро застав Сергія у своєму кабінеті біля сейфа.
— Що ти робиш?
— Рятую те, що ти готовий спалити через істерику дружини й прибиральниці.
— Ти знав про вкладиші?
Сергій закрив теку.
— Обережно, Дімо. У тебе дитина хвора, дружина на межі, фонд під атакою. Не додавай сюди брата, якого потім доведеться просити про допомогу.
— Багатоніжка була в пледі з укриття. Його приніс ти.
— Тепер я ще й комах розводжу?
— Ні. Комаха — випадковість. А от усе інше — ні.
Сергій подивився на нього так холодно, що Дмитро вперше побачив не брата, а людину, яка заздалегідь прораховує чужу слабкість. Наступного дня слідчий дав Ользі зрозуміти, що справу легко повернути проти неї: доступ до дитини був, мотив закрити історію чоловіка був. Вона вийшла на вулицю, де тяглася сирена, і не пішла швидше, як інші. Просто стояла посеред тротуару й уперше подумала, що правда може не встигнути…
