Життя без прикрасВідсунувши чашку, я присунула ноутбук і закрила керування будинком. Тепер були потрібні інші інструменти. За сорок років на посаді головного архітектора міста в мене назбиралися знайомства, яких пенсія не скасувала. Мій записник був дорожчий за золото.
Я зателефонувала Оксані Євгенівні. Давня приятелька й досі керувала відділом у реєстрі нерухомості; навіть кабінет із запиленими фікусами залишався той самий. Колись ми затверджували там генеральні плани забудови.
— Зінаїдо? — у скрипучому голосі Оксани чулося здивування. — Давненько ж ми не розмовляли! Знову збираєшся до строю?
— У мене особисте прохання, Оксанко. Треба перевірити квартиру й людину, якій вона належить.
Я назвала адресу в центрі. Раїса любила розповідати про цю «елітну квартиру»: ліпнина XIX століття, знаменитий художник по сусідству. Проживання в Андрія вона незмінно називала тимчасовим. За її словами, у власних апартаментах затіяли грандіозний ремонт.
Оксана застукала по клавішах. Під цей розмірений звук я уявляла, як вона гортає записи в базі. Приблизно через хвилину почула її неголосне:
— От дивина…
У мене всередині наче натягнули струну.
— Що ти знайшла?
— Квартиру за цією адресою продано. Угода була пів року тому, у травні.
Я завмерла.
— Продано? Хто її продав?
— Сама власниця, Тесля Раїса Василівна. Угода пряма, провели швидко. А ціна… приблизно на двадцять відсотків нижча за ринкову. Схоже, їй було ніколи чекати.
— Тоді де вона тепер зареєстрована?
Оксана відповіла не відразу. Клавіші все стукали, і тепер мені в цьому звуці чулася тривога.
— Зінаїдо… — заговорила вона тихіше. — За нею взагалі нічого не значиться.
— Зовсім нічого?
— Ні квартири, ні дачі, навіть гаража немає. Чистий аркуш. Після продажу попередню реєстрацію анулювали. Формально вона зараз не має визначеного місця проживання.
Я повільно поклала телефон на стіл і ввімкнула гучний зв’язок.
— Дякую, Оксанко. Перевір іще, будь ласка, базу стягнення боргів.
Відповідь я вже знала. Але мені було потрібне документальне підтвердження. Через хвилину Оксана присвиснула.
— Ну й букет! Три виконавчі провадження, кредити, мікропозики… Зачекай, тут іще позов казино «Золотий Фенікс». Ту підпільну мережу ж закрили торік. Невже картярські борги? Зінаїдо, у що ти вплуталася? Майже чотири мільйони боргу. Майно розпродали з молотка, а вистачило лише на частину.
Подякувавши їй, я завершила дзвінок. У тиші кімнати наче зійшлися останні частини головоломки.
Клац.
Жодного ремонту. Жодного тимчасового гостювання. У моєму розумінні Раїса тепер була збанкрутілою ігроманкою, яка програла разом із житлом репутацію й майбутнє. Тому-то вона й трималася за Андрія, тому й перевозила до нього речі — потроху, без оголошення остаточного переїзду.
Місяць тому я виявила, що гостьове крило замкнене. Дві кімнати з окремим входом я передбачила для Андрієвих друзів. Син тоді відмахнувся від мого подиву:
— Раїса там речі тримає, поки в неї ремонт.
Тепер згадалися коробки, що миготіли на камерах. У них уміщалося все, що в неї залишилося. За замкненими дверима був не склад на час ремонту — там облаштовувалося її життя. Вона прийшла назавжди. Як паразит, що покидає загиблого носія заради здорового організму.
Звідси, вирішила я, і ця лють проти мене. Господиня, яка створила будинок, могла без попередження зайти до гостьового крила, помітити за коробками облаштований побут, поставити запитання й перевірити відповідь. Мене потрібно було відрізати від Андрія, інакше не встояла б легенда про заможну тещу, яка допомагає молодій сім’ї. Варто було синові дізнатися, що матір виставили за двері зі страху викриття злиденної ігроманки, а зовсім не через її характер, — усе б завалилося.
Раїса пішла ва-банк, поставивши на кін мій будинок.
Коли я повернула на екран зображення з камер, пихата світська левиця в сукні кольору фуксії для мене зникла. Вітальнею ходила жінка без власного даху над головою, яку я тепер вважала шахрайкою: вкрасти в мене сім’ю, щоб самій доживати в теплі, моїм коштом.
Посеред зали Раїса, закутавшись у хутряну накидку, кричала на прислугу й вимагала розібратися з опаленням. Її трусило. Мені в цьому тремтінні вбачався не лише влаштований мною холод, а й страх за картковий будиночок, готовий розсипатися. Вона ще не знала, що під ним уже підірвано фундамент.
Поділіться враженням від історії
0Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.