Свекруха зажадала зарплатну картку невістки

— Ви ще пошкодуєте! — патетично вигукнула вона, хапаючи баул за ручку. — Я вам ані копійки не дам, коли приповзете.

— Зафіксували цю фінансову гарантію, — всміхнулася Оксана. — Вітю, допоможи мамі донести речі до ліфта й валізи не забудь.

Через п'ять хвилин Світлана Петрівна, важко сопучи й бурмочучи прокльони на адресу сучасної освіти, вантажилася в жовте таксі. Картатий баул насилу вліз до багажника. Валізи примостилися поруч із господинею на сидінні.

Вікно зачинилося. Машина зникла за поворотом, відвозячи фінансову директорку, якою вона так і не стала, назад до сухої, безпечної, але цілковито позбавленої чужих карток квартири.

Віктор повернувся додому, зачинив двері на три оберти й притулився до них чолом. Видихнув.

— Слухай, класно ми той баул швидко спакували. Досвід аудиту, так.

Оксана підійшла до чоловіка, поплескала його по плечу й витягла з кишені смартфон.

— Аудит — це життя. А тепер, раз уже в нас почався місяць фінансової грамотності, пропоную грамотно інвестувати у вечерю. Я замовляю найбільші суші. Заслужили.