У 2021 році помер Павло Демидович Кравченко. Йому було дев’яносто три роки; його називали останнім безпосереднім свідком тих подій. Перед смертю він передав онукам заповіт, у якому просив берегти пам’ять про ешелон:
«Не забувайте історію ешелону. Передавайте її своїм дітям і онукам. Нехай вони знають: навіть у найтемніші часи є люди, які обирають світло. Нехай знають, що змінити світ під силу й одній людині».
Тепер нащадки врятованих дітей живуть по всій країні. Вони не знайомі одне з одним, і більшість навіть не здогадується, звідки почалася історія їхніх родин. Але в кожному триває частинка того дива, яке сталося в лісі холодної вересневої ночі 1948 року. Це історія про 404 вихованців дитячих будинків, яких збиралися відправити на табірну смерть, і про жінку, яка вирішила їх урятувати. Про ціле село, де люди ризикували собою, переховуючи втікачів від державної машини. Про те, якою ціною часом дається відмова підкоритися наказові. Їхні сьогоднішні рішення на користь добра, людяності й справедливості продовжують справу Галини Петрівни: зроблений нею вибір відлунюється в наступних поколіннях і змінює світ на краще.
