У читальній залі вже стемніло. Раїса Леонідівна намацала стілець і вперше за розмову сіла.
— Не стану тобі все пояснювати, Ольго. Я тебе за двері виставила. Ти в мене на кухні стояла, обличчя розбите, захисту просила. А я напоїла травами й до нього відправила. За дах. За те, що чоловіка мого довіз. Ти ж запитала: «Ви справді не бачите?» Бачила я. Руками бачила, як завжди. Тільки бачити не захотіла. Більше мені сказати нічого. І просити в тебе нічого не буду. Я не за цим.
Ані слова у відповідь. Ольга перевела погляд із жетона на вікно; за склом навколо ліхтаря кружляв сніг. Раїса Леонідівна зрозуміла: прощення не почує. Зараз — і, можливо, ніколи. Ольга мала право промовчати, а їй залишалося жити з цим тягарем.
— Треба про справу поговорити, — сказала вона. — Слідча в обласному центрі сказала: якби знайшлася Ольга, тоді можна було б інакше розмовляти. Наташа мовчить, поки в нього дитина. Після неділі Роман продасть кар’єр, посадить усіх у машину, повезе на південь. Там до знахарки не побіжиш. Мене там немає. Толі шість років, а він уже повірив, що сам маму кришкою закрив. Ти можеш підвестися й прийти, Ольго. Крім тебе, нікому.
— Я обіцяла.
— З тієї, кому обіцяла, вже два роки не спитаєш. Лежить, пальцем стукає.
— Ви не розумієте. — Уперше голос Ольги здригнувся, але вона тут-таки вирівняла його. — Тут у мене робота. Моя вулиця. Щосереди приходять діти. Ніхто нічого не знає. А я ж померла, тітко Раю. У тому колодязі померла. Тепер живу в цій кімнаті на чужі дві тисячі. Щоночі о четвертій прокидаюся, палички лічу. Повернуся до села — він побачить мене й усміхнеться. Ви ж цю усмішку знаєте. Не можу я. Пробачте. Їдьте.
Раїса Леонідівна ще посиділа, потім підвелася. Латунний кружечок залишився на столі. Біля дверей разом занили всі її сімдесят один рік. Ольга сиділа до неї спиною й не оберталася.
— Павло Сергійович пояснював: із шахти зміна не йде, поки не знімуть усі жетони. Вісім років тому він вибрався з колодязя, а номер залишився внизу. Тепер Наташа його дістала. Він перед тобою. У Тамари на дошці порожній цвяшок, я сама бачила. Далі тобі вирішувати.
Ночувати вони з Артемом влаштувалися біля автостанції, у готелі. Він поглянув на Раїсу Леонідівну й розпитувати не став, лише сходив у буфет по чай. Приніс дві склянки.
За ніч снігопад скінчився. О шостій ранку Артем пішов прогрівати машину; слідом, із сумкою, вийшла вона. Стара, нікому не потрібна, так нічого й не домігшись. У темній тиші повільно кашляв мотор.
Під ліхтарем через дорогу стояла висока жінка. Довге сіре пальто, в одній руці ціпок, у другій дорожня сумка. Скільки вона простояла там, було невідомо; на плечах лежав сніг. Над шарфом, на простому шпагаті, щось блищало. Жінка повільно перетнула вулицю, щоразу точно ставлячи перед собою ціпок. Зупинилася, так і не глянувши на Раїсу Леонідівну.
— Куди мені сісти? — запитала вона Артема.
У п’ятницю Катерина Лісовська чотири години слухала Ольгу. Плетива в її руках цього разу не було. Ольга трималася прямо й сухо, послідовно викладала пережите, наче відповідала урок. Дослухавши, слідча зняла окуляри й потерла перенісся.
— Скажу без юридичних складнощів. Ваша обіцянка Тамарі Головко перед законом сили не має. Ідеться про замах на вбивство: строк давності тут п’ятнадцять років, а минуло вісім. Тепер є жива потерпіла. Є медичні картки, якщо збереглися, опис перелому вашим фельдшером. Знімки напису, жетон. Є старша Головко. Якщо експерт встановить, що запитання вона розуміє, її «так» і «ні» теж будуть свідченнями. І дитина є. Затримаємо Романа — хлопчика відразу передамо матері. Тоді Наташа заговорить. Ось із цим уже можна працювати. Судову постанову отримаю вранці в понеділок, того ж дня надягнемо на нього кайданки. А вас прошу до того залишатися тут, у місті, й нікому не потрапляти на очі. Два дні, Ольго. Після восьми років залишилося два дні.
Ольга кивнула.



















Поділіться враженням від історії
1Коментарі з’являються після короткої автоматичної перевірки. Будь ласка, без посилань, реклами та особистих даних.
Поруч з ім’ям покажемо країну — її визначаємо за IP-адресою; саму адресу не показуємо, а для захисту від спаму зберігаємо лише її зашифрований відбиток.
Страшна розповідь , невже людина може так вчинити ?